• Про бібліотеку
• Історія бібліотеки
• Працівники РЦБС
• Статут бібліотеки
• Покажчик

"А над світом українська вишивка цвіте"

Актовий зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З одного боку сцени - стіл для ведучих, з іншого - дівчата в українському одязі.
Вечір починає його господарка.

Господарка: Добрий вечір, шановні! Наш вечір я хочу почати словами незабутнього Василя Симоненка.
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Простели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати до щастя білими човнами.

Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов'язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.
Ведуча: 3 далекого минулого прийшло до нас і рукоділля - рук діло - життя, плетіння, в'язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та "Іліаді" Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник X століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.
Ведучий: То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва - вишивкою - будуть приємними для всіх вас.
Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язували з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще "Домострой" радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Студентка:

Вічна після барв і кольорів.
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою

3-й учень. Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник. Про це співалося в давній українській пісні.
(Дівчата співають пісню "Ой, у лузі криниця стояла").
4-й учень. Рушник і хліб - одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності.
(Стук в двері. В аудиторію заходить бабуся Оксана у вишитій кофтинці, великій квітчастій хустині з китицями).

Бабуся. Щедрий вечір, добрим людям на здоров'я!
(Викладач запрошує бабусю пройти до столу, сісти. Бабуся дякує студентам, що запросили її на урок народознавства. Звертаючись до бабусі, дівчата просять розказати що-небудь про рушничок).
Бабуся. Еге, рушничок... Колись без рушника й заміж не виходили. Ось я пам'ятаю, як закохалась у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню, в яку посаг складала. І все вишивала рушники.
Сорок - не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була - старостів пов'язати та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із своїми майбутніми женихами на вечорницях, на ігрищах.
Викладач. А ось дівчата заспівають пісню "Ой на горі два дубки", яка відтворює цей момент у житті сільської молоді.
(Дівчата співають пісню. Після цього дівчина з пошукової групи продовжує).
Дівчина. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники - означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.
5-й студент. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість, вдачу.
6-й студент. Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: "Та спасибі тобі, моя ненько..."
7-й студент. Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов'язували молодого і сватів рушниками.
У своїх творах багато письменників і драматургів описували сватання. Пропонуємо нашим глядачам уривок з твору К.-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці".
(Студенти інсценують уривок на 5-8 хвилин).
8-ий студент. А якщо дівчина не хотіла дати згоди на шлюб, вони виносила гарбуз. Ось про такий випадок розповідає українська народна пісня "Мав я раз дівчиноньку".
(Хлопці співають пісню під супровід баяна).
Викладач. І сьогодні зберігається традиція стати на рушничок під час весілля. Подивіться, діти, ще раз на рушник. Два кольори - червоний і чорний -найчастіше зустрічається на вишивках. І як співається в пісні "Два кольори", червоне - то любов, а чорне - то журба.
Закінчуючи наш урок народознавства, хочеться подякувати вам, діти, за проведену клопітку роботу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір - ознака любові, щастя, радості, благополуччя.