багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати,
завітавши на сторінку
Контакти
"А над світом українська вишивка цвіте"
Актовий зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З
одного боку сцени - стіл для ведучих, з іншого - дівчата в українському одязі.
Вечір починає його господарка.
Господарка: Добрий вечір, шановні! Наш вечір я хочу почати
словами незабутнього Василя Симоненка.
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Простели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати до щастя білими човнами.
Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями
завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури,
звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда
і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного
мистецтва, пов'язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично
необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням. Ведуча: 3 далекого минулого прийшло до нас і рукоділля - рук діло - життя,
плетіння, в'язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові
до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та
потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання
як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії
та "Іліаді" Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений
одяг скіфів. Арабський мандрівник X століття у своїх розповідях свідчить, що
руси теж носили вишитий одяг. Ведучий: То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського
народного мистецтва - вишивкою - будуть приємними для всіх вас. Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила
прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язували
з ім'ям
мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям
королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки
для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була
вишивка і в селянській хаті. Ще "Домострой" радив жінкам займатися
вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи
такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в
більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку
вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Студентка:
Вічна після барв і кольорів.
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
3-й учень. Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості.
З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька,
сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали
людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник. Про це співалося
в давній українській пісні. (Дівчата співають пісню "Ой, у лузі криниця стояла"). 4-й учень. Рушник і хліб - одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі
часи високою ознакою гостинності. (Стук в двері. В аудиторію заходить бабуся Оксана у вишитій кофтинці, великій
квітчастій хустині з китицями).
Бабуся. Щедрий вечір, добрим людям на здоров'я! (Викладач запрошує бабусю пройти до столу, сісти. Бабуся дякує студентам, що
запросили її на урок народознавства. Звертаючись до бабусі, дівчата просять розказати
що-небудь про рушничок). Бабуся. Еге, рушничок... Колись без рушника й заміж не виходили. Ось я пам'ятаю,
як закохалась у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню,
в яку посаг складала. І все вишивала рушники.
Сорок - не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була - старостів пов'язати
та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із своїми майбутніми женихами
на вечорницях, на ігрищах. Викладач. А ось дівчата заспівають пісню "Ой на горі два дубки",
яка відтворює цей момент у житті сільської молоді. (Дівчата співають пісню. Після цього дівчина з пошукової групи продовжує). Дівчина. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками.
Готувати рушники - означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали
ще з юного віку. 5-й студент. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими
вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість,
вдачу. 6-й студент. Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій
матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками.
Дівчина,
діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: "Та спасибі
тобі, моя ненько..." 7-й студент. Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо
дівчина і її батьки бажали того, вони пов'язували молодого і сватів рушниками.
У своїх творах багато письменників і драматургів описували сватання. Пропонуємо
нашим глядачам уривок з твору К.-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці". (Студенти інсценують уривок на 5-8 хвилин). 8-ий студент. А якщо дівчина не хотіла дати згоди на шлюб, вони виносила гарбуз.
Ось про такий випадок розповідає українська народна пісня "Мав я раз дівчиноньку". (Хлопці співають пісню під супровід баяна). Викладач. І сьогодні зберігається традиція стати на рушничок під час весілля.
Подивіться, діти, ще раз на рушник. Два кольори - червоний і чорний -найчастіше
зустрічається на вишивках. І як співається в пісні "Два кольори",
червоне - то любов, а чорне - то журба.
Закінчуючи наш урок народознавства, хочеться подякувати вам, діти, за проведену
клопітку роботу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний
колір - ознака любові, щастя, радості, благополуччя.
