на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Наш край

    Наш край

    Сокальський район (центр-місто Сокаль) розташований у північній частині Львівської області. На заході він межує з Республікою Польщею, на півночі – Волинню, на південному сході і півдні – Радехівським, Кам’янко-Бузьким і Жовківським районами Львівщини. Це один з найбільших районів області. Площа району – 1,6 тис. кв.км., населення – 96,6 тис.чол. До складу району входять чотири міста районного підпорядкування: Сокаль, Белз, Великі Мости, Угнів.

    Місто Сокаль розташоване на правому березі річки Західний Буг, за 86 км. від Львова, з яким зв’язане залізницею та автомагістраллю.
    Територія, на якій розташований Сокаль, належала в далекому минулому до Київської Русі, згодом - до Галицько-Волинського і Белзького удільного князівств. Археологічні знахідки стверджують, що поселення на території Сокаля були в перші віки нашої ери, а також і набагато раніше: виявлено поселення III – го тисячоліття до н.е. на околиці Сокаля. На цьому ж місці існувало поселення ранньо-скіфського періоду (VII – V ст. до н.е.). Виявлено також поселення давньоруського часу (X – XII ст.).

    Середина ХІV століття розпадається Галицько-Волинське князівство. Белзьку землю, на території якої знаходився Сокаль, захоплюють литовці, потім угорські феодали, а згодом вона переходить у власність мазовецьких князів.

    Приблизно 1396 року литовський князь Ягайло, який став польським королем, дарує Белзьку землю, до якої входили Бузький, Любачівський, Городельський та інші повіти, своїй сестрі Олександрі, котра вийшла заміж за мазовецького князя Зимовита. Згодом цей же Зимовит, який називав себе у своїх грамотах князем мазовецьким і принцом руським видає привілей, у якому згадує Сокаль.

    Ряд дослідників приводять різні версії походження імені міста. Зокрема, М.Янко у “Топонімічному словнику-довіднику” висловлює думку про походження назви міста від давньоруського імені Сокал. Ю. Кругляк у своїй книжці “Ім’я вашого міста” зазначає, що в староукраїнській мові слово “сокаль” уживалось в значенні “кухня”. Тому й припускає, що на території, де в давнину заснувався Сокаль, можливо біля переправи через Буг, стояла харчевня для подорожніх, від якої і пішла назва міста. Існують і інші гіпотези. Проте сокальці сприйняли може не найбільш ймовірну з них, а саме, що ім’я їхнього рідного міста пішло від гордого птаха-сокола.

    Міська ратуша, XVIII ст.

    У XV ст. місту надано магдебурзьке право. Тоді в центрі міста, що розташувалося на лівому березі р.Західний Буг стояв укріплений замок. Міщани були змушені утримувати залогу замку – постачати їжу, зброю, одяг, паливо, ремонтувати шляхи.

    Цінною була знахідка в 1973 році. Тоді на правому березі Західного Бугу пощастило натрапити на скарб західньоруських срібних прикрас. У 1889 році газета “Діло” повідомляла, що місце, де в давнину стояв Сокальський замок, купив міщанин п.Геринович і збудував тут цегельню. Невдовзі, копаючи глину, він добрався до замкових льохів і знайшов прикраси, які мали велику мистецьку і пізнавальну цінність. Найбільш конкретна згадка про замок доволі пізня –1519 рік. Відомо, що Західний Буг належав до значних транспортних артерій. Тож, очевидно, на його берегах були і пристані, і переправа. А замок міг одночасно служити для їхньої охорони та різних оборонних цілей.

    Місто Сокаль у середні віки знаходилося на так званому чорному шляху, яким численні полчища орд раз у раз несли в наш край страшні руїни та біду. Саме тому місто в ХV і на початку ХVI століття розвивається надто повільно.

    Особливо трагічно закінчився для Сокаля татарський напад влітку 1519 року. Багатотисячна орда, знищивши Прибужжя, зупинилася великим табором біля міста, пограбувала його і вирізала всіх жителів, які не встигли втекти у ліс. Тоді ж відбулася відома з багатьох історичних джерел Сокальська битва, в якій військо князя Костянтина Острозького разом з приєднаними польськими загонами потерпіло поразку від значно переважаючих їх чисельністю ординців. На місці битви з татарами було споруджено пам’ятник, що був зруйнований новітніми “червоними ординцями” у середині ХХ століття.

    Існує легенда, що часті руйнівні напади ординців спричинили появу на сорочках сокальців чорного вишиття - символу суму і журби.

    Корпус Сокальської районної лікарні, що на вул. М.Шашкевича, колишня лічниця ім. ерцгерцогині Гезелі. ХІХ ст.

    Наприкінці ХVI століття місто Сокаль стає причетним до Берестейської унії. У декількох історичних джерелах розповідається про з’їзд православних ієрархів, схильних до прийняття унії з Римом. Він проходив у Сокальському храмі Св.Миколая у 1594 році і був результативним поштовхом до прийняття двома роками пізніше унії на церковному соборі в Бересті.

    Не оминули Сокаль і подальші відомі історичні події, зокрема Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Місцеве українське населення Галичини і Волині повстало проти польської шляхти і, зокрема у Сокалі, як пише дослідник цих подій Наталія Полянська-Василенко, ці заворушення набрали організованої форми. Вже у вересні 1648р. до Сокаля прибув козацький загін чисельністю 100 чоловік для боротьби проти шляхти. За допомогою озброєних селян з навколишніх сіл сокальчани разом з козаками вивели з міста шляхту і ксьондзів. Повсталими керував селянин з Ільковичів Петро Варениця. По відходу козацьких військ польська шляхта жорстоко розправилася з повсталими міщанами. Ватажків повстанців було страчено. Поляки вривалися в будинки українців, вбивали їх, а тіла кидали в Буг. Вдруге козацькі загони перебували під Сокалем у 1655 році.

    А напередодні битви під Берестечком у 1651 році військо польського короля Яна II Казимира стояло табором на бабинецьких полях під Сокалем / Бабинець - передмістя Сокаля.

    недобудований костел у центрі міста

    У 1772 році після так званого першого поділу Польщі Сокаль опинився під владою австрійської монархії Габсбургів.

    Друга половина XVII – початок XVIII ст. – це роки занепаду у місті ремесел і торгівлі. Після першого поділу Польщі Сокаль потрапив під владу Австрії. Як відомо з документів, у 1784 році населення міста становило майже чотири тисячі чоловік, 155 з них були ремісниками, а більшість займалася с\г. На поч. XIX ст. у місті діяло кілька майстерень: для дублення шкіри, гончарна, ткацька фабрика, ґуральня. У 70 – х роках шосейна дорога з’єднала Сокаль з Великими Мостами, Жовквою, Львовом. Розвитку торгівлі також сприяв водний шлях. У 1891 році Сокаль, згідно з краєвим законом був віднесений до тридцяти найбільших населених пунктів Галичини. На той час у місті вже проживало понад вісім тисяч чоловік. Наприкінці століття у Сокалі діяло три школи, лікарня. У двох школах навчання велось українською мовою, а в одній – польською. Але назагал 35% населення Сокальського повіту було неписьменним.

    В усі роки Сокаль славився ремісниками різного фаху. Особливої слави зажили Сокальські гончарі, а серед них найвідомішим став Василь Шостопалець \1816-1879\. Він прикрашав свої вироби оригінальним орнаментом, надаючи їм неповторної краси та пластичності. Серед найбільш відомих виробів Шостопальця вирізняються його кахлі - справжні витвори мистецтва.

    Ансамбль монастиря ордену Бернардинів, що на лівому березі З.Бугу, споруджений 1604-1619

    Десь починаючи із 30 –х років ХIХ століття розбудова Сокаля пов’язана також з відкриттям на Бузі модних купань. Рекламування цілющих властивостей ріки сприяло будівництву відпочинкових будиночків вздовж узбережжя, які утворили вулицю Шляхетську (тепер – Богдана Хмельницького).

    1 липня 1884 року до Сокаля по новозбудованій залізниці прийшов перший поїзд, що стало відкриттям нової епохи у розвитку міста.

    Друга половина ХIХ століття знаменується значним пожвавленням українського громадсько-політичного життя. Малочисельна на той час українська інтелігенція - священики, лікарі, адвокати - займалися просвітницько-духовною діяльністю, при допомозі інших авторитетних міщан вели організаційну роботу в політичному житті Сокаля.

    Особливо тут слід відзначити адвоката Євгена Петрушевича - майбутнього Президента Західно-Української Народної Республіки. Він поселився в Сокалі на переломі ХIХ-ХХ століть, двічі обирався послом австрійського парламенту від округу, до якого входив Сокаль і Сокальський повіт.

    У 1898 році в Сокалі засновано філію “Просвіти”, плідна діяльність якої продовжувалась до вересня 1939 року. Фактичне її відновлення розпочалось лише у 1989 році зі створенням осередків Товариства української мови ім Т.Шевченка.

    Славною сторінкою в історії міста став період існування Західно-Української Народної Республіки. Сокальчани з радістю зустріли проголошення ЗУНР. Багато з них зі зброєю в руках відстоювали молоду державу, зокрема, у складі 5-ї Сокальської та 9-ї Булзької бригади УГА.

    Саме тоді народився часопис “Голос з-над Буга”, який інформував Сокальську громаду про зародження української державності на західних землях, героїчну боротьбу воїнів УГА на відрізку польсько-українського фронту Рава-Руська - Угринів, де воювали також сотні сокальців.

    Непростими для української громади Сокаля видалися роки перебування у складі Польської Речі Посполитої в період між Першою і Другою світовими війнами. Найбільш національно-свідомі і активні її представники зазнавали переслідувань з боку польської влади, але наперекір цьому вони об’єднувались для подальшої боротьби у патріотичні організації на шлях безкомпромісної боротьби з окупаційним режимом виходила молода генерація. В 30-ї роках у Сокальському повіті активно діяла Організація Українських Націоналістів, яку очолював Іван Климів “Легенда”. Окупанти нещадно переслідували українських патріотів .

    1939 рік, початок Другої світової війни. Таємний пакт Молотова-Реббентропа призвів до встановлення по Бугу радянсько-німецького кордону, і правобережний Сокаль відійшов до УРСР.

    Німецька окупація міста розпочалась 22 червня 1941 року і тривала три роки. Вона принесла Сокалю чимало людських жертв, зокрема, практично повністю було винищене єврейське населення міста, а також чимало матеріальних збитків та втрат - пограбовано банк, музей, вивезено устаткування електростанції і деяких підприємств.

    Після того, як у липні 1944 року в Сокаль вступила Червона Армія, місто було відрізане від залізничної станції границею між СРСР і Польщею, що проходила вздовж Бугу.

    Важливе значення для Сокаля мало повернення у 1951 році до УРСР частини території на лівому березі Бугу згідно з тодішньою радянсько-польською угодою, в результаті якої місто знову одержало безпосередній доступ до залізниці.

    Ще у 30-ті роки на Сокальщині було виявлено поклади кам’яного вугілля. А будівництво шахт та розвиток вуглевидобутку у післявоєнні роки мали значний вплив на розвиток Сокаля.

    Катедральний собор св. Апостолів Петра і Павла 1909рр.

    У 1970 році випустив перші тони своєї продукції, споруджений на околицях міста, завод хімічного волокна, який протягом, багатьох років був найбільшим підприємством в Сокалі і з яким пов’язана розбудова міста.

    Сучасний Сокаль – це значний промисловий і культурний центр Львівщини, місто вільного Прибузького краю.

    На Сокальщині розвинута паливна, хімічна та харчова промисловості. Найбільші промислові підприємства: ВАТ “Залізобетон”, ВАТ “Заводоуправління будівельних матеріалів”, ВАТ ”Сокальська панчішна фабрика”, ВАТ фабрика “Рата”, ВАТ Борокський спиртзавод, СП “Смолекс”, 7 шахт. Район є також потужним сільськогосподарським регіоном.

    У новобудови міста гармонійно вписують пам’ятки старовини: Миколаївська ренесансна церква XVI ст., Михайлівська церква XVIІІ ст, барокковський архітектурний ансамбль монастиря бернардинів XVII ст., церква св. Апостолів Петра і Павла, гімназія поч ХХ ст…

    Сокальщина – батьківщина видатних українських діячів науки і культури. У селі Скоморохи народився Йосип Штикало (1897-1987) – видатний математик, академік Академії наук УРСР, в Сокалі – Олег Романів – член- кореспондент НАН України, голова Наукового Товариства імені Т.Шевченка Нестор Ріпецький (1919-1974 рр.) – журналіст, письменник і поет, голова Світової Федерації Українських журналістів Василь Шостопадець (1816 – 1879 рр.) – знаменитий український гончар, в с.Ільковичі – Дмитро Штикало (1909 – 1973рр.) – поет, головний суддя ЗУ ОУН, в с.Добрячин – Дмитро Левицький (1877 – 1942рр.) – дипломат, журналіст, редактор газети “Діло”.

    Сокальська гімназія створена за проектом архітектора М.Машляника у 1911 р.

    Діло для багатьох видатних діячів української історії і культури пов’язане з Сокалем. У 1896 – 1907 роках в Сокалі жив і працював адвокат, видатний політичний і громадський діяч, засновник філії Товариства “Просвіта”, Президент Західно-Української Народної Республіки Євген Петрушевич (1836 – 1940 рр.), юрист журналіст, громадський і культурний діяч, засновник музею ”Сокальщина” Андрій Чайківський (1888 – 1941 рр.), Григорій Кузневич (1871 – 1948 рр.) – талановитий український скульптор.

    Сокальщина – батьківщина провідних керівниікв Організацій Українських Націоналістів і воєначальників Української Повстанської Армії. У с. Сілець народився член Ценрального Проводу ОУН Іван Климів “Легенда” (1909 – 1942 рр.), с. Спасів – командир УПА – Захід Василь Сидор “Шелест” (1911 – 1949 рр.), в с. Городовичі – шеф штабу УПА – Південь, Василь Процюк “Кропива” (1914 – 1944 рр.), у с. Завишні курінний УПА Василь Василяшко “Перемога” (1918 – 1957 рр.)

    І.Вашків. Сокальщина і Прибужжя. Львів. Каменяр, 2000.
    І.Дацюк.

    Бібліографічним відділом складено покажчик "Крізь призму віків", до якого ввійшли основні наукові, науково-популярні книги, брошури, мемуріарна і художня література, статті з періодичних видань і видань, що продовжується, видання довідкового, інформаційного характеру, інші матеріали, що так чи інакше стосуються Сокальщини, опубліковані українською і російською мовами з кінця 60-х років.

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського