на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Бібіліотека для дітей

    Андрій Глушка

    Володимир Макар
    Надбужанщина.Т.3./ Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто, 1994
     

    ШЛЯХЕТНЕ СЕРЦЕ

    Світлій пам'яті Андрія Глушка
    Бпажен... хто на громаду звик робить,
    Хто брата темного навчає,
    У хату вбогу вносить світ...
    О. М.

    Під тим заголовком і моттом появилася в торонтонському тижневику Гомін України з датою ЗО липня 1980 р. посмертна згадка про нашого земляка св. п. Андрія Глушка, яку передруковуємо в нашому збірнику з невеликими змінами та деякими доповненнями. Про написання й опублікування тієї згадки в 1980 році подбала Головна канцелярія Української Фундації Волі в Америці. — Ред.

    *

    Невтомний дзвонар вічности — Час — вже віддзвонив першу річницю від того моменту, коли в малій місцевості Ембридж, Па., ЗСА, покинула світ скромна людина великого серця — св. п. Андрій Глушко.

    "Хто такий Глушко?" — запитували ми себе. Треба було конечно одержати про нього конкретні дані, щоб можна було сказати про цю тиху і скромну людину бодай кілька слів нашого признання і подяки. Ці дані ми отримали від автора споминів Шляхом Леґенди, Богдана Казанівського.

    Андрій Глушко народився 4 вересня 1909 року в селі Тартаків, Сокальського повіту, на Надбужанщині. Там і навчався. На 21-ому році життя став членом ОУН, беручи активну участь у підпільній боротьбі аж до виїзду з України в 1944 році.

    В книзі Нарис історії ОУН, в багатющій хроніці цієї боротьби, м. ін. читаємо, що 11 і 12 жовтня 1933 року, у Львові, перед судом присяглих відбулася розправа проти шістьох молодих українців із Сокальщини, оскаржених у приналежності до ОУН, поширюванні протидержавних листівок та інших "злочинах". Присуди були такі: Василь Макар — 8 літ тюрми, Гриць Бабський — 5 літ (обидва з Поториці), Павло Рак — 7 літ, АНДРІЙ ГЛУШКО - 2 і півроку (обидва з Тартакова), Володимир Макар (з Поториці) і Василь Масиник (з Копитова) звільнені.

    Сидячи в тюрмі "Бриґідки" у Львові, Андрій належав до тих небагатьох, що слідкували крізь ґрати, як тюремна адміністрація приготовляла шибениці для страти сл. п. Дмитра Данилишина і Василя Біласа. З його камери було видно, як на світанку 23 грудня 1932 року провадили двох національних героїв на страту. "Ляхам на свята захотілось крови!" — співали незабаром по всій Західній Україні... Тоді камера, в якій був Глушко, підняла крик і вся тюрма заворушилася. Націоналісти почали співати "Ще не вмерла Україна", їм допомагали кримінальні в'язні. Смерть двох молодих членів ОУН зробила на Андрія потрясаюче враження і він прирік собі боротися все життя проти окупантів України, щоб вона стала самостійною державою. Своїм ідеалам Андрій залишився вірний аж до смерти.

    Після виходу з тюрми відкрив собі в Тартакові-місті мануфактурну крамницю. Поза працею на хліб насущний активізувався в революційній роботі. Цінуючи його характер, ідейність, здисциплінованість та організаційний хист, Повітовий Провід ОУН іменував його надрайоновим провідником мережі ОУН. На цьому посту він виказав свої організаторські здібності. Ряди ОУН поважно зросли. Арештований в другій половині липня 1937 року, просидів у львівських Бриґідках (у слідстві) до падіння Польщі у вересні 1939 року. По виході з тюрми жив на Холмщині.

    Кінець війни застав його в Зальцбурґу в Австрії, де він якийсь час працював у молочарні. Ту ж роботу виконував згодом в Америці, в малому місті Ембридж, недалеко Піттсбурґу в Пенсільванії. Жив скромно, але ніколи не переставав бути активним у системі ОУВФронту. Зокрема взірцево переводив різні збірки на національні та інші цілі та й сам був дуже жертвенний, завжди жертвував якнайбільше, щоб дати добрий приклад другим. Був працьовитий і вимогливий до себе, то й вимагав того від інших. Втішався повагою серед української громади.

    Мав наш Андрій також нахил до мистецтва. Він був дійсним мистцем у розмальовуванні українських писанок. Газета Піттсбурґ Пресе, у Великодньому числі з 18 квітня 1954 р., присвятила дві півсторінки цій темі, представляючи своїм читачам на 4-ох великих знімках процес поставання писанки, знімок А. Глушка в часі цього незвичайного "гоббі" — зайняття у своїй хаті в Ембридж та чудовий кольоровий знімок на чверть сторінки газети з двома тузінями різнобарвних і з різними взорами писанок, між якими красується одна з золотим тризубом на синьому тлі. (Вирізки газети зберігає близький друг Андрія В. Макар).

    Відійшов друг Андрій від нас усіх несподівано, 22 квітня 1979 року, працюючи в городі старенької немічної сусідки, щоб навесні привести город до гарного вигляду — протинав кущі й бур'ян. Любив порядок у господарстві і щоб нелад не разив його ока. Помер у тому городі ніким не помічений. Щойно другого дня завважили його неприсутність сусіди...

    Друзі поховали його згідно з його останньою волею, на цвинтарі у Савт Бавнд Бруку, Н. Дж. Там і поставили на могилі пам'ятник із знам'ям ОУН.

    Своє заощаджене майно покійний Андрій Глушко розділив так: 25 000 долярів для брата і сестер в Україні; 9900 для 13-ох різних товариств та організацій, і 17 000 долярів для Української Фундації Волі в Америці.

    Покійний Андрій Глушко — це приклад гідний наслідування, взірець вірної любови до свого народу аж до смерти.

     

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського