на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Бібіліотека для дітей

    ВІХИ БОРНІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

    До 60-річчя від дня загибелі Івана Климова-«Легенди», 93-роковин від дня народження Степана Бандери та 65-річчя від дня народження Вячеслава Чорновола

    Нація — найвища органічна форма людської спільноти, вічно жива і незнищенна. Ідея української нації зродилася в давні віки Київської Русі. Тоді наші предки створили величезну і могутню державу на сході Європи. Однак, українські князі не зуміли виробити чіткої системи престолонаслідування і державоуправління, тому невдовзі запанували розбрат і розлад. З'явилися оті «татарські люди», як називає їх літописець, яким байдужими були воля і честь, слава і сила далеких предків. Ця немічність характеру супроводжує нас віками. Козацька епоха — це найгероїчніший, найславніший період України. На кін світової історії знову появилися найшляхетніші риси вдачі українців: лицарство і войовничість, зречність і посвята у безприкладному пориві до свободи і нового утвердження власної національної ідеї. Козацька доба—це потоки крові, пролиті за волю, це надлюдські потуги виснажливої боротьби. Скільки завзяття! Яке високе почуття честі! Яке благородство духу і міцності душі! Час Б. Хмельницького, сама постать стали в нашій історії переломно-значущими. Разом з тим час глибоко драматичний і нестійкий. Ще не вмер великий гетьман Б. Хмельницький, як з-під його владної руки вилізла гадина національної зради. Дух «татарських людей», вічних холуїв і лакуз та дух братовбивства запановують в Україні. Демони розбрату і нелюбові перемагають, наша Батьківщина поступово занепадає в прірву неволі, її розривають на Лівобережну і Правобережну. 25 липня 1687 р. гетьманом Лівобережної України обирають Івана Мазепу. Цей гнучкий політик, людина великих обдарувань здійснив останню спробу за козацької доби вирвати Україну з зашморгу, що накинула на її незалежність Москва. Катастрофа, яка спіткала наш народ у 1709 р. після Полтавської битви, фактично стала тією чорною і глибокою межею, що відділила епоху бурхливих змагань від понурих десятиліть невпинного сповзання до рабства. Московський цар і його сатрапи на помсту Україні намагаються навіки зламати дух опору, виїсти саму душу нації: спопелили Батурин, столицю І. Мазепи, вирізали жителів цього міста. Указом 1720 р. забороняють українську мову в друці і на письмі, руйнують торговельний ринок, за кілька десятиліть Україну повністю перетворюють на глуху провінцію Російської імперії. На Правобережній Україні до кінця XVIII ст. панує Польща. У повному засліпленні поляки продовжують свою шовіністичну політику нищення українства. І знову різанина і кров—велике повстання — Коліївщина. Нам завжди не вистачало монолітного стратегічного проводу! На цей період припадає глибше усвідомлення іншими народами ідеї нації, як найбільшої святості, унікального скарбу. І тому болгари, фіни, литовці, угорці, греки здобувають собі свободу і незалежність.
    Пізнавши шляхту Києва, Варшави і Петербурга, де глибинно збагнувши всю велич і вартість козацького войовничого героїзму з новою Правдою як Месія, прийшов до свого народу Тарас Шевченко, прийшов, щоб картати, і приніс зі словами любові та єднання і «свячені ножі». «За святую правду, волю розбійник не стане!». В його творах знову ожила ідея самостійності України: він — творець нової епохи, нової моралі! Його моральна позиція у всьому — це глибокий християнізм, що чітко ділить світ на Добро і Зло, завжди —на сторожі, завжди—з почуттям непримиренності до чужинця-займанця. «Він кермує Україною як король», — резюмує Юрій Липа. І підняв свою націю до вершин інших великих народів. Мабуть, і показовою була еволюція світогляду найбільшого сина галицької землі — Івана Франка, який з плином літ став переконаним націоналістом. З-під пера Івана Франка з'явилися пам'ятні слова: «Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить!..». Націоорганізаційна роль Греко католицької церкви, Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), «Просвіта», «Рідна школа» створюють у Галичині такий грунт, що в боротьбі проти Польщі об'єдналися всі політичні партії — до москофілів включно.
    На початку 90-их років XIX ст. у Харкові виникає перша таємна організація українських націоналістів —«Братство Тарасівців», які проповідують ідеї праці для нації. У1899 р. в тому ж Харкові, в колі студентів, Дмитро Антонович засновує першу на Наддніпрянщині самостійницьку Революційну Українську партію (РУП). Ідеологічною платформою партії стає брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна» (1900 р.). Цей твір рішуче поставив питання про відрубність від Росії, як головного ворога. Вона виписує на своєму прапорі слова: «Одна, єдина, нероздільна, вільна Україна від Карпат аж по Кавказ...». Вперед, бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад.
    Твори Лесі Українки і сьогодні мають непохитне значення для виховання нової, сильної української людини. Це можна сказати й про багатотомну «Історію України-Руси» Михайла Грушевського. Правда, сам вчений залишився на позиціях автономізму, соціалізму і лібералізму, що так катастрофічно проявилося в добу Національної революції 1917 р., коли він був Головою Центральної Ради. Проте, всупереч всьому, перед Першою світовою війною і національною революцією на Східній Україні активно розвивається ідея українського націоналізму. Головним ЇЇ речником після М. Міхновського стає молодий публіцист з Мелітополя Дмитро Донцов (1883—1973). Він активно друкується в той час і конечну потребу ідейної самостійності України доводить у брошурі «Модерне москофільство» (1913 р.). Д. Донцов стає ідейним вождем ще молодого українського націоналістичного руху. З великим ентузіазмом сприймає його твори галицька молодь. 12 квітня 1908 р. студент Мирослав Січинський на знак протесту проти шовінізму польських урядовців розряджає свій револьвер у намісника Галичини графа А. Потоцького. Виростають патріоти, які потім стануть героями в рядах Січових стрільців чи Української військової організації. Це вже формується покоління Євгена Коновальця, починається активний процес переродження української нації, фактично нової. Вже 1 серпня 1914 р., як тільки здригнувся світ, у Львові була створена Головна Українська Рада, що надійно піднесла вагу українства в подіях світової війни. 4 серпня 1914 р. невелике коло націоналістично зорієнтованих емігрантів зі Східної України засновує Союз Визволення України (СВУ). їх натхненником та ідеологом виступає Д. Донцов. Він складає програму Союзу. Після падіння царського режиму 17 березня 1917 р. в Києві створена Центральна Рада. Головою Центральної Ради був М. Грушев ський, його заступниками — В. Винниченко і С. Єфремов. Внаслідок революції 1917— 1919 рр. утворилось дві демократичні держави — УНР і ЗУНР. Ініціатором державного возз'єднання українських земель виступила Українська Національна Рада. Директорія УНР призначила урочисте об'єднання УНР і ЗУНР на 22 січня 1919 р. — в річницю IV Універсалу Центральної Ради, яким була задекларована незалежність Української держави. Отож цей день залишився назавжди в пам'яті свідомих українців. Однак об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу не було тоді доведено до кінця, головним чином через агресію більшовицької Росії, а також Польщі. Понад сім десятиріч більшовицька імперія на фальшивій ідеології за допомогою терору, голодоморів, брехні й лицемірної пропаганди, герметичної залізної заслони для зовнішньої інформації і міжнародних людських контактів підтримувала своє існування й вбивала у свідомість поневолених народів переваги соціалістичного світу і формування всесвітнього соцтабору на чолі з КПРС, а також неминучу загибель гнилого капіталістичного світу. Ідея і чини панмонгольського експансіонізму були найвагомішим «здобутком» фарисейства. Ще сьогодні на вулицях можна почути горе сентенцію: «Что больше всего нас обьединяло - так это матерщина. Нет сильнее ругания на свете». А, читаючи Достоєвського, дізнаємося: «Русский мат силен идеями!». Мат був і є ніби прикрасою для росіянина, його «авторитету».
    Еліта наша завжди була більмом на оці завойовнику. Київська Русь не могла бути і не була колискою Росії, а криваве іго монголів є колискою Росії. Тому не плекаймо ніяких ілюзій щодо відношення до нас російської нації і держави. Ми, українці, дуже дорого платимо за нашу пісню: Леонтович, Білозір, Івасюк, Стус, Литвин... Росія і росіяни ніколи себе не мислили і не мислять без ідеї гегемонізму.
    ...Боротьба триває. Тому провідні члени ОУН 10 лютого 1940 року на нараді ОУН в Кракові ще раз відважилися на крайній крок — виконати своє завдання перед історією — повести український народ на вирішальний бій за право бути українцем. На тій же нараді ОУН сформовано новий Революційний Провід ОУН на чолі з С. Бандерою. Його підтримали С. Ленкавський, Р. Шухевич, Я. Стецько, Д. Грицай, 0. Гасин, І. Климів, 0. Мащак, Д. Маївський, В. Янів та інші однодумці. Новим Крайовим провідником став Іван Климів-«Легенда». Він гідно витримує всі випробування перехідного періоду, активно розробляє розбудову мережі ОУН, перехід її діяльності на нові умови радянської окупації і поширення ОУН на Східній Україні. ОУН приступає до підготовки і організації Похідних груп, які повинні вирушити в Центральну і Східну Україну для розгортання там націоналістичного підпілля. Концепцію Похідних груп схвалили С. Бандера і Р. Шухевич. У квітні 1941 року у Кракові відбувся II Надзвичайний великий збір ОУН, який розробив широку програму боротьби з Радянським Союзом з метою створення спільного фронту всіх поневолених Москвою народів Європи і Азії у боротьбі за їх визволення. На Зборі рішуче засуджено опортуністичну політику А. Мельника і його прибічників, заборонено їм виступати під назвою ОУН. Головою Проводу одноголосно обрали С. Бандеру, його першим заступником став Я. Стецько, другим — М. Лебідь. У моральному кодексі панувало лиш одне устремління: незважаючи ні на які загрози і небезпеку смерті, йти до свободи, утверджувати ідеали своєї нації, поборювати ворога. За два роки (1939—1941) ОУН зуміла не тільки втриматися в умовах терору, а й розбудувала, перегрупувала свої структури та й духовно загартувала своїх людей. Велика заслуга тут належала Крайовому Провідникові ОУН І. Климові-«Легенді». В 1941 р. ОУН начислювала, як подав він, 44 тисячі членів, а деколи й більше. ОУН-Б не дуже тішила себе, що хтось прийде і визволить Україну. Навесні 1941 року Провід зумів домовитися з деякими керівними колами Німеччини на території Польщі про створення двох українських легіонів по 350 чол. «Роланд» і «Соловей» з членів ОУН та їх симпатиків. Керування їх організацією з боку ОУН доручили Р. Шухевичу, що немало посприяв тому, щоб допомогти провести проголошення 30 червня 1941 р. незалежності України. У бойових діях на фронті вони участі так і не брали, у 1942 р. були розформовані, а офіцерів заарештували.
    30 червня 1941 р. в будинку львівської «Просвіти» представники різних політичних течій проголосили Акт відновлення Незалежності Української держави. Тут же було сформовано Державне Правління на чолі з Я. Стецьком. Невдовзі почалися суцільні арешти членів створеного уряду, провідних діячів ОУН з С. Бандерою і Я. Стецьком в тому числі. Значення Акту про відновлення Української Держави важко переоцінити. Перед всім світом було заявлено, що український народ не мириться з жодною імперською окупацією, що він буде продовжувати боротьбу до кінця. Саме на цей період припадають великі випробування для ОУН, коли треба було витримувати шалений тиск, переслідування і удари з усіх боків: і від німецьких окупантів, і від диверсій більшовицьких провокаторів, яких масово залишав на втраченій території НКВД, і від польських шовіністів, які били в спину. І ще один противник—члени ОУН-М, що зв'язали себе за давнім своїм «союзом» з Німеччиною, а тепер мстили ОУН-Б за поразку в Організації.
    У вересні 1941 р. відбулася Перша конференція ОУН-Р, перша проведена на українській землі. Важливим завданням намічалося збирати і магазинувати зброю для майбутньої боротьби, організувати військові курси. Німецьке керівництво вирішило перетворити Україну у колоніальний простір, почалися вивози тисячі людей на роботи до Німеччини. У 1941 р., коли радянські війська і влада відійшли, то залишили вони після себе страхітливі катівні-тюрми з тисячами по звірськи замордованих людей, трупами і розіп'ятими на хрестах священиками Лише у Вінниці, у 1943 р. знайшли більше 10000 трупів.
    На Україну з самого початку війни вирушають Похідні групи ОУН, відкриваються газета «Українське слово», журнал «Літаври», засновується нова Спілка українських письменників. В різних кінцях України гинуть відважні борці-революціонери. В цей час на Україні з'явилися червоні партизанські загони, очолені комуністами. Їм зовсім не ходило, щоб захистити народ, навпаки, принести якомога більше руїн. У різних кінцях України гинуть відважні борці-революціонери, організатори українського життя: М. Лемик, А. Максимець, Д. Мирон, Лобак, Ванькович і багато інших. Одного грудневого дня 1942 року гестапівці напали на слід і кинули в катівню на вулицю Лонцького у Львові Івана Климова. Тюремна охорона, в котру проникли й бандерівці, розповсюдила перекази, як над ним знущалися, а він лиш насміхався з німців. Помер від тортур 4 грудня 1942 р., замордований гестапівським катом на прізвище Вірзінг, який про це особисто розповідав в 1950 р. на Ньюрнберзькому суді. Іван Климів був велетом духу і став Легендою!
    Щоб морально зламати Провідника ОУН С. Бандеру, нацисти вбивають у концентраційному таборі в Освенцімі його рідних братів Олександра і Василя. Ще раніше, у 1940 р. більшовики замордували його батька — священика Андрія Бандеру.
    Не було від кого чекати ні допомоги, ні пощади. Або тебе вб’ють, або ти вб’єш.

    Іван МЕЛЬНИЧУК,
    ветеран праці, відмінник
    народної освіти.
    (Закінчення буде).

    Мельничук І. Віхи борні за незалежність//Голос з-над Бугу.2002.-17 грудня.-с.3

    ВІХИ БОРНІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
    До 60-річчя від дня загибелі Івана Климова-«Легенди», 93-х роковин від дня народження Степана Бандери та 65-річчя від дня народження Вячеслава Чорновола

    (Продовження. Поч. у № 97).

    Як ми пам'ятаємо, у другій половині 30-х років ОУН в підпіллі* почала творити на Волині бойові групи, які діяли постійно в лісах. І тепер, в жахливих воєнних подіях 1942 р. саме на Волині почали виникати перші бойові загони ОУН у протистоянні ворогові, спочатку полякам, потім — німцям. Ще в 1941 р. на Поліссі в районі м. Олеська діяла «Поліська Січ», яку організував отаман Тарас Бульба-«Боровець». У квітні 1942 р. ОУН-Б проводить Другу конференцію на рідних ромлях. У її постановах накреслювався широкий план всенародної боротьби під гаслом «Свобода народам і людині». Якраз згадана концепція була політичною підвалиною для УПА. Бо ж УПА, як збройна сила ОУН, як політична та революційна сила української нації категорично відкинула будь-яку співпрацю, будь-який колабораціонізм з німецькими та московськими імперіалістами. З поглибленням війни ОУН формує свої вишкільні табори під керівництвом пор. Блакитного на Крем'яниччині і під керівництвом С.Качинського — «Остапа». Восени 1942 р. з найкращих вояків він створює «Першу сотню УПА», якою командує пор. І. Перегірняк. Невдовзі виникає ще ряд сотень УПА: Таким чином на осінь 1942 р. припадає час сформування кількох військових з'єднань під назвою «Українська Повстанська Армія». Цю дату, а і точніше 14 жовтня (на свято Покрови), як це було визначено -пізніше, ми і вважаємо моментом створення УПА, як організованої національної військової сили.
    Протистояння окупантові весь час зростало. Чотири військово-бойові сили діяли тоді на Волині: УПА, німецькі окупанти, червоні партизани і загони озброєних поляків. УПА героїчно витримувала тягар і небезпеку «потрійного фронту».
    УПА воювала 10 літ, але якщо б не ОУН, то вона не проіснувала б навіть 10 тижнів. Заповіти великих ідеологів націоналізму — від Шевченка до Донцова — знайшли своє втілення в безмежному героїзмові тисяч і тисяч борців за волю. Спираючись на постанови ІІІ Конференції 17-23 лютого 1943 р. ОУН-Б формує спеціальне військове командування УПА з своїм штабом. УПА поділилася на три стратегічні регіони: УПА-«Північ», УПА-«Південь», УПА-«Захід». Після смерті Д. Клячківського керівництво УПА перебрав Р. Шухевич («Тарас Чупринка»). Командиром тилу (запілля) був Ростислав Волошин (Павленко). Політичне керівництво здійснював Йосип Позичанюк («Шаблкж-Шугай») зі Східної України. В руках німців залишалися тільки великі міста, де стояли чисельні залоги. Коли на початку 1943 р. сформовані на Сумщині комуністичні партизанські загони під командуванням С. Ковпака (чисельністю 2000-4000 чоловік) підійшли до зони Полісся, то внаслідок кількох невдалих для себе боїв з упівцями були зупинені і змушені відійти. Польські шовіністи ще від 1941 р. вбивали українців і палили українські села. У1944 році лише в одній широкій терористичній акції поляки спалили 36 українських сіл.
    В УПА були сформовані національні відділи з азербайджанців, грузинів, татар, білорусів і литовців, які пройшли до кінця війни. Ще влітку 1941 р. визначний діяч ОУН Іван Климів-«Легенда» видав наказ про те, що ОУН є проти винищення євреїв і що членами ОУН забороняється брати участь у будь-яких антисемітських акціях. Це сприяло тому, що деякі євреї прилучилися до підпілля ОУН. Тільки поляки, засліплені давньою зневагою до всього українського, ніколи, навіть перед найбільшою загрозою знищення з боку імперської Москви чи Берліна, не ставали до спільного фронту з українцями. Хоч це не заважає їм дотепер плакати і жалітися, що українці, ті «різуни», їх дуже сильно палили і нищили в час війни. Було за що... Внаслідок бойових дій УПА протягом 1943-1944 рр., вся територія Волині, а потім і Галичини була очищена від польських збройних формувань Армії Крайової. За всенародної підтримки на Волині УПА створила цілі «повстанські республіки».
    У травні 1943 р. від рук бійців із загону УПА «Помста Полісся» гине шеф німецької СА, один із найближчих співробітників Гітлера, жорстокий садист Віктор Люце. Для боротьби з українським повстанським рухом став один з найбільших злочинців нацизму в Другій світовій війні Фон де Бах, який кидає проти УПА танки, літаки, бронетранспортери і близько 10 тисяч військових, щоб знищити український дух у краю. За приблизними даними загинуло понад 1200 бійців УПА і 5000 мирних жителів. Німці втратили понад 3000 вбитими і раненими. Кривава істерія лише знеславила гітлерівців у війні.
    Восени 1943 року українські. повстанці викоренили до кінця розбійницькі комуністичні рухи на Поліссі, розбивши з'єднання Михайлова, багатотисячний загін Федорова. Рейди УПА доходили до Дніпра, в лісові зони Житомирщини аж по 1950 рік. Загони УПА відзначалися дисципліною і добрим ставленням до людей, не сіяли розпусти і бруду, їх духовно підносили і очищали щоденні ранкові і вечірні молитви. Загалом міцніла УПА з кожним днем і розвивала свою діяльність щораз потужніше, послідовно очолювала антиімперські сили в Україні, різними формами довела перед світом і своєю історією, що дух нації, дух прагнення до повного розвитку у своїй державі не замирає,; боротьба йтиме, бо він незнищенний, а це у висліді значить, що коли треба, то й — проти всіх і всяких займанців. Лише за півроку, в 1945-му, з'єднання УПА «Чорний ліс» виконало 110 бойових акцій, в яких ворог втратив 1862 вбитими і 919 раненими. Чотири курені «Говерли» виконали за той час 181 акцію, в яких ворог втратив 3975 вбитими і 1383 раненими. З українського боку в першому випадку загинули 101 боєць і старшина УПА, а в другому — 215 осіб. Від закінчення Другої світової війни до січня 1951 року УПА знищила понад 35000 солдат і офіцерів МВД і МГБ. Можемо дивуватися великій винахідливості, впертості та витривалості військ УПА, єдиного оборонця українського населення. У листопаді 1943 року ОУН-УПА скликала І Конференцію поневолених народів Сходу, Європи і Азії, в якій взяло участь до 15 делегацій, і виробила програму спільної боротьби поневолених народів СРСР. У Карпатах 27 січня 1944 р. формується Українська Народна Самооборона—УНС. Командир — Ростислав Вишитий (Василь Сидор). У Чорному лісі УНС оточила великі з'єднання ковпаківців і знищила їх. Тоді вщерть було розгромлено багатотисячні партизанські комуністичні з'єднання Шукає ва. Боротьба виявилася надзвичайно кривавою, 21-25 серпня 1943 р. із численними делегатами з Центральної і Східної України відбувався Надзвичайний великий збір ОУН, який широко окреслив становище в Україні і завдання руху на даному етапі. На його роботі позначилася відсутність С. Бандери, Я. Стецька, С. Ланківського, що знаходились у концтаборах і тюрмах чи загинули (І. Климів, Д. Мирон) або перебували у воєнних діях. І тому виник опортуністичний рух. На III Зборі було реорганізовано структуру Проводу ОУН. Тепер його очолювало Бюро Проводу у складі трьох чоловік: Голова проводу — Роман Шухевич, заступники—Дмитро Маївський і Ростислав Волошин, і склад Проводу із 7 чоловік. 11 липня 1944 р. біля с. Недільна, на Самбірщині, під охороною частин УПА розпочав свою роботу Перший великий збір Української Головної Визвольної Ради. У його засіданнях взяли участь 20 делегатів. Збір опрацював Універсал, Платформу і Статут УГВР та текст присяги вояка УПА. Зосередження в одних руках Р. Шухевича великої влади, як голови Проводу ОУН, Головного Командира УПА (від осені 1943 р.) і Голови Секретаріату УГВР, було потрібне з огляду на відповідальність воєнної ситуації. Ніяких диктаторських замашок у Р. Шухевича не було. Щодо цього, то ніхто в ОУН не сумнівався. Цей представницький орган повинен був керувати всіма політичними і військовими справами визвольного руху в Україні. «Суть саме в тому протиставленні до ворожих експозитур на українських землях» (С. Бандера, 1948 р.).
    На 1944 р. УПА перетворилася у всенародну армію. За історичними даними кількість її вояків становила 100 тисяч. Практично більша частина території в Галичині, на Волині, Поліссі і частково на Поділлі контролювалася відділами УПА. Існували своєрідні «повстанські держави». Своєю жертовністю, лицарством, нарешті мужністю бійці УПА стали зразком і прикладом якогось напівкавказького народного месника, живим втіленням народних мрій про справедливу боротьбу за волю. Справді подиву
    гідний героїчний чин українського народу! Хотілося жити вільно, без боязні бути запідозреним у «класовій ненадійності», без голодоморів, терору, садистського страху і знущань різноманітних гестапо і НКВД, не бути висланим у Сибір.
    Перший бій УПА з військами НКВД відбувся 18 січня 1944 р. Ворог дуже швидко збагнув, що натрапив на «твердий горішок». Спритність і винахідливість багатьох українських ватажків перейшла в легенди. 20 березня 1944 р. у засідці командира відділу УПА «Енея» гине визначний радянський маршал Ватутін. У квітні-травні 1944 р. більшовицьке командування організувало масштабну акцію проти УПА, в якій більшовики задіяли близько .30 тисяч військових. Та ліквідувати повстанський рух не зуміли. Особливо запеклі бої йдуть в Карпатах, з новою силою підноситься боротьба на Буковині. УПА знову організовує рейди на Схід, надзвичайно дошкуляє радянській системі. Комуністичний режим лише в Галичині задіяв 200 тис. військових. Втрати його військ в кожному бою з УПА були більшими вдвоє, а то й втроє.
    С. Бандеру знову обирають Головою Проводу ОУН, на українських землях залишився Р. Шухевич. Розмиваючи поняття націоналізму і упівців і по сьогодні маємо багато «модифікаторів», «баламутства», інсинуацій. Є лише один націоналізм — націоналізм Шевченка, Донцова, Бандери і... бандерівців, керованих доблесним Р. Шухевичем на свою боротьбу.
    На закінчення війни, 4 травня 1945 року ОУН закликала народ продовжувати боротьбу, покладаючись на власні сили,
    зміцнити конспіративну роботу. 1945 р. приніс ряд втрат для ОУН-УПА. Знову було задіяно понад півмільйона солдатів Червоної Армії. Знову продовжуються масові депортації людей в Сибір, постійні облави, провокації, терор населення, по-садистськи брутально. Морально бійці УПА уславилися тим, що майже ніколи не здавалися, велика ідейна і моральна перевага визвольної боротьби за Націю давала їм непереможну наснагу, будила дух героїзму.
    У 1946-47 рр. московський комуністичний режим, втретє за XX ст., влаштовує штучний голодомор в Наддніпрянській Україні, щоб докорінно вигубити український свідомий елемент. Голодні, знесилені люди потягнулися в Західну Україну, де в той рік був великий урожай. У 1947 р. в Галичині починаються колективізація, посилені репресії. ОУН свої удари спрямовує не тільки проти НКВД, стрибків, комуністів і комсомольських активістів, зрадників, донощиків, сексотів. На кінець 40-х — 50-х років було ліквідовано понад 30 тисяч радянських та партійних працівників, як представників ворожого окупаційного режиму. У цей час відділи УПА здійснюють ряд великих рейдів у Словаччину, Румунію, Польщу, Німеччину, щоб підняти на боротьбу з Москвою інші поневолені народи Європи. У жовтні 1949 р. від імені УГВР і УПА виходить «Звернення воюючої України до всієї української еміграції», підписане командиром УПА генералом Тарасом Чупринкою (Р. Шухевичем), коли вся українська земля просто вгинається під тиском ворожого чобота. Радянський уряд впаковує в Західну Україну все нові і нові з'єднання військ НКВД, дивізії. Ідуть жорстокі бої. 5 березня 1950 р. в с. Білогорща під Львовом, гине славний герой українського народу, людина, яка сім останніх років стояла на чолі його величної визвольної боротьби — генерал і Головний командир УПА-«Тарас Чупринка» — Роман Шухевич. Після цього український революційний рух поволі згасає. Обов'язки брав на себе заступник Р. Шухевича — Василь Коваль. Боротьба продовжувалась, останні бої з московськими окупантами відбувалися ще у 1958 р. на території Івано-Франківщини. УПА була армією у повному значенні цього терміну. УПА і Кущові самооборонні відділи ОУН вели ідеологічну та збройну боротьбу за владу на українській етнічній території. Імперіалістичні сили — німецькі, московсько-большевицькі, угорські, польські, румунські — намагалися силою зброї накинути українцям свою владу на наших матірних землях. Противники мали передовсім незрівнянно велику чисельну перевагу, проти УПА застосовували танки, артилерію, авіацію, спорадично навіть хімічну і бактеріологічну зброю, мали необмежене боєпостачання, забезпечення харчами і медичне обслуговування, чого УПА завжди бракувало. Всенародна національно-визвольна боротьба 1940-50 рр., головним двигуном якої була революційна ОУН, а збройною силою—УПА і Кущові самооборонні боївки ОУН, засвідчили перед усім світом непохитну волю української нації здобути самостійну незалежну державу.

    Іван МЕЛЬНИЧУК,
    ветеран праці, відмінник
    народної освіти.

    Мельничук І. Віхи борні за незалежність.//Голос з-над Бугу.2002.-24 грудня.-с.3

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського