Про людей із Сокальщини: 70-річчя створення ОУН.

Про Миколу Дужого і Петра Дужого

Лехман Т .

Сокальщина, 1999, 19 лютого

В історії будь-якого народу є імена, якими він гордиться, пишається. Ці люди прислужилися мистецтву, літературі, політичні, історії... Безперечно, чимало славетних імен має український народ. Але з відомих причин на багатьох з них було накладене табу мовчання або спотворювалася їхня діяльність, фальсифікувалися вчинки. То ж чимало імен повертається із забуття або очищається від ідеологічного бруду. Саме про них розповідають збірники “Українська журналістика в іменах”, які видає науково-дослідний центр періодики при Львівській науковій бібліотеці ім. Василя Стефаника НАН України. Нещодавно (1997 р.) вийшов четвертий випуск “Української журналістики в іменах. Матеріали до енциклопедичного словника” (за редакцією М.М.Романюка). У словнику вміщено дві статті про вихідців зі Сокальщини – Миколу Дужого та Петра Дужого. (Автор публікацій науковець В. Парубій).

Зокрема, про Миколу Дужого читаємо: “Дужий Микола (псевд. та криптонім: М.К.Вировий, Мирон Карівський; 13.12.1901, с. Карів, тепер Сокальського району Львівської обл. -- 17.05.1955, м. Львів ) -- український громадський і політичний діяч, журналіст, редактор.

У 1918 – 1920 рр. -- підхорунжий Української Галицької Армії, згодом студент історичного факультету Львівського таємного університету (1921-1924). З 1926р.-- член Української Військової Організації. У 1932 р. закінчив гуманітарний факультет Львівського університету. Під час навчання редагував “Студентський шлях”. У 1935 – 1939 рр. редагував календарі “Просвіти”, де працював секретарем головної управи. Писав статті на освітні та історичні теми.

З 1940 р. -- працівник Українського Центрального комітету в Кракові, згодом у Львові. Член ОУН з 1941 р. секретар президії Української Головної Визвольної Ради (УГВР). З жовтня 1944 р. очолював видання УПА – Захід, а з лютого 1945 р. -- усі видання УПА. У 1944-1945 рр. Редагував популярний журнал УПА “Повстанець”. Майже половину статей у цьому журналі написав сам М. Дужий, публікував їх під криптонімом М. К. Видання готувалося на лісових стоянках чи принагідних квартирах в Новострілчанському районі Дрогобицької області, згодом – у криївці його брата Петра. Друкував статті в органі ОУН “Ідея і чин”, “Віснику” УГВР.

Відзначений Бронзовим Хрестом заслуги, підвищений у звані сотника”.

Дещо детальніше написано про Петра Дужого : “Дужий Петро (псевд.: Б.П.Низовий, М. В-ка, Арсен Панасенко, Опанас Скелястий; 07.06.1916,с. Карів, тепер Сокальського р-ну Львівської обл., -- 1997, м. Львів) – український політичний діяч, поет, публіцист, редактор.

Народився у селянській родині. Вчився у гімназіях Рави-Руської і Львова, у Львівській академії закордонної торгівлі. З юних років влився до лав борців за національне визволення українського народу. В 1932 р. вступив до лав юнацтва ОУН, а через два роки – в ОУН. За активну революційну діяльність був тричі ув'язнений у польських тюрмах. Здібний і відданий справі, юнак швидко здобув авторитет в організації і вже 1939 р. став членом Томашівського повітового ОУН.

Ще у гімназії почав друкувати статті й розвідки в українських календарях, , журналах “Просвіта”, “Життя і знання” та ін. У 1937 р. вийшла друком його обрядова картина “Обжинки”.

П. Дужий поєднував політичну роботу з журналістикою. Як член організаційної референтури, референт пропаганди проводу ОУН, член проводу ОУН він постійно співпрацював у виданнях організації, в органі президії Української Головної Визвольної Ради “Вісник”. Певний час редагував центральний орган проводу ОУН—журнал “Ідея і чин”. Тут надрукував свої статті “Боротьба українського народу з другою більшовицькою окупацією”, “Більшовицька розв'язка національного питання” та ін., в яких розвінчував радянську окупаційну політику щодо України.

За активну підпільну діяльність нагороджений у 1945 р. Бронзовим Хрестом за заслуги.

Двічі був засуджений до страти . Вперше – 1943 р., нацистами. Дивом врятувався. 1945 р. у полон НКДБ – і знову аналогічний вирок, що був замінений на 25 років каторги.

В ув'язненні писав вірші, поеми, які увійшли до збірки “Розкуте слово”, виданої у 1980 р. у Мельбурні (Австралія).

Звільнений з каторги 1960 р. Автор низки мемуарних і нарисових праць: про першу конференцію поневолених народів у листопаді 1943 р., учасником якої він був; “За Україну Боровся Степан Бандера”, “Степан Бандера – символ нації”. Друкував статті й нариси в газетах і журналах.