на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Бібіліотека для дітей

    УПА в Карові

    Джерел нашої історії

    Панас К.
    Голос з-над Бугу , 1999, 5, 16 лютого

     

    Карів – село Сокальського району Львівської області віддалене 2 км на південний схід від м. Угнова, 4 км. Від залізничної колії Угнів-Белз. Село налічує біля 400 селянських дворів, за два км на північ від осель Карова протікає притока Бугу – річка Солокія, за 1.5 км на північний схід від Карова починається основний гай – Бірок. На схід від Карова на віддалі 3 км – с. Домашів, на південь від села за 3 км тягнуться великі ліси шириною 6-8 км і довжиною десятки кілометрів, які на сході з'єднуються з поліськими лісами, а на заході – доходять до теперішньої польської границі. Письмові відомості про Карів у архівах від 1490 р. очевидно, якісь поселення були і давніше. Карів ділиться на три частини: північно-східна частина села – Воля; північно-західна – Копані та південно-східна – Кінець, де, як вважають, були найперші поселення. Кінець тягнеться від церкви св. Великомучениці Парасковії і цвинтару на 1 км на схід до ставу. Між частинами села Воля і Кінцем простягався “панський двір” і панська гуральня, які були власністю польських поміщиків, а пізніше орендаря – жида Райса, тепер належить колгоспу.

    Вже перед Першою світовою війною Карів був знаний як осередок високої національної та релігійної свідомості. Тут діяла читальня “Просвіти”, а при ній кооперативна крамниця і молочарня. Довголітнім парохом у Карові був до 1912 р. відомий композитор Віктор Матюк. Він прославився не лише як священик і композитор, але й як оборонець селянських справ у судах, свідомий громадянин і лікар. Понад десять селянських хлопців вчилися в гімназії, серед них такі особистості, як Микола Дужий, який після гімназії вступив добровільно до УГА і воював у її складі до 1920 р. Повернувшись додому, вчився потім в Польському Державному Університеті у Львові, член-засновник УВО у 1923 р. і ОУН 1929 р. Довголітній секретар “Просвіти” у Львові, чудовий оратор, організатор читалень “Просвіти”, член Української Головної Визвольної Ради, довголітній політ-в'язень. Другий – малоземельний селянин Теодозій Матвіяс – також студент тайного Університету, пізніше вчителював в Карові і Раві-Руській. Третій –Нестор Іванина, син бідного селянина, з гімназії був узятий на фронт в австрійську армію, попав в російський полон у 1916 р. В Києві закінчив гімназію і вчився в Першому Українському Університеті, заснованому Урядом гетьмана Павла Скоропадського, де історичним факультетом керував Грушевський; закінчив в 1923 р., повернувся до Карова і знову виїхав на навчання до Праги. Там закінчив за два роки відділ історії Європи і, повернувшись до Львова, не міг знайти ніде роботи, так як на роботу приймали лише поляків. Зневірившись знайти роботу, хоча б шкільним вчителем, Нестор написав спомини “Залізні роки” і за гонорар одержаний від “Просвіти” відкрив сільську крамничку. Не міг Нестор працювати як історик із приходом більшовиків в 1939 р., а працював вчителем математики в селах Волині до виходу на пенсію.

    У Карові завдяки О. Матюкові співав також чудовий церковний хор, довголітнім диригентом якого був дяк Андрій Воронка. Активно діяло церковне братство, яким керував помічник дяка Онуфрій Матвіяс. Театральний гурток в читальні “Просвіта” щонеділі давав виставу. Польська влада часто закривала читальню і забороняли вистави. Проте такі забобони не залякували, а ще більше активізували національну свідомість селян, особливо молоді. В 30-х роках серед села зусиллям молоді при активному пожертвуванню всіх українців Карова побудовано чудовий читальний дім з баштою, на якій встановлено годинник, який голосно вибивав годину. В ньому, крім великої театральної зали, містилася крамниця і бібліотека.

    Був заснований також осередок ОУН, найбільш дієвим членом якого був Дем'ян Іванік, який, між іншим, виконав терористичний акт – застрелив агента поліції польського шпигуна Йосифа Мазура. Оточений польськими жандармами в батьковій хаті, Дем'ян відважно вступив з ними в бій і коли поранив начальника жандармерії, та поляки почали втікати, а він вискочив з горища хати і щасливо добрався до гаю (Бірку). Перебуваючи якийсь час на нелегальному становищі, в 1938 році перейшов на Закарпатську Україну, де загинув як герой в боротьбі з мадярськими загарбниками. На жаль, нема йому в селі ні пам'ятника, ні навіть символічної загальної могили. Не знає про нього тепер молодь, лише старенька сестра Іванка зберігає ще про нього пам'ять. Тож нехай тих кілька скупих слів ляжуть тобі на могилу замість китиці квітів, безстрашний Герою України.

    На вимогу громади села в Карові ліквідовано корчму, і Гешко змушений був продати будинок-корчму, а сам забиратися з села. В Карові залишилися ще кілька жидівських сімей і найбільш відомий Нусик, який мав крамницю, і Дувид, що займався посередництвом в торгівлі і нелегально торгував тютюном і горілкою. Ці жиди мешкали до ліквідації їх німцями в 1942 р. Було в селі декілька сімей поляків, які не були корінними мешканцями, а спроваджені польським поміщиком як двірські слуги. В 1939 р. після розгрому Польщі, Карів став пограничним селом. Границя між Німеччиною і СРСР проходила по річці Солокія. Коли “доблесні визволителі” почали репресії в Західній Україні, багато молоді переходило нелегально границю на німецький бік. Карів став одним із багатьох пунктів, де місцеве населення помагало втікачам з “країни трудящих” переправитись на німецьку сторону і таким чином уникнути катувань у тюрмах і концтаборах. На переведенні втікачів спеціалізувались особливо один хлопець сирота Лесько та брати Іванюки – Михайло, Дем'ян і Павло, які проживали на хуторі Боженка над самою рікою. Вони успішно допомагали втікачам зі Львова та іншим і ні разу не мали провалу. Так вони продовжували свою роботу до літа 1940 року, коли були арештовані вдома, лише за підозрою, разом із 30-а іншими чоловіками з Карова. Більшість із них загинула в більшовицьких тюрмах і таборах. Сім'ї всіх арештованих були вивезені в Казахстан. Село було стероризоване постійними обшуками і страхом.

    З приходом німців 22 червня 1941 р. пограничники Карівської застави втекли без бою, кілька днів тривали репресії проти комуністів і консомольців, з яких двох – Корецького і Сідельника – розстріляли, інші – втекли до Німеччини на роботу.

    Німці спочатку не дуже гнобили село, але вже під кінець 1941 р. почали акцію вивозу молоді на роботу до Німеччини, забирали збіжжя “на контингент”, також свині і худобу – майже безплатно. Відновилась праця в читальні, працювали бібліотека та аматорські гуртки давали вистави. В школі відкрили 6 класів. На місці більшовицького колгоспу німці відкрили т. зв “Лігіншафт”, тобто державне господарство, керівником якого був москаль Шереметьєв, колишній голова колгоспу, член КПРС. До праці в “Лігіншафті” зганяли малоземельних селян за мізерну плату.

    Зимою 1943-1944 рр. почали вербувати молодих до дивізії “СС Галичина”. За наказом ОУН молоді хлопці відмовлялися іти в дивізію і, не зважаючи на погрози і сильні облави поліції і жандармерії, всього 5 чоловік пішло в дивізію:

    1. Панькуша Титон – повернувся і помер в селі.;
    2. Гайда Василь – також недавно помер в Карові;
    3. Дацишин Василь – загинув під Бродами;
    4. Матвіяс Дмитро – повернувся і помер;
    5. Осміловський Юрій – живе у Карові.

    Весною 1944 р. вже починаючи з лютого-березня, до села доходили тривожні вістки про жахливі події на Холмщині і Підляшші, що польські банди нападають на українські села, грабують, мордують і палять. Щовечора на півночі було видно заграви. Незабаром це підтвердили очевидці – втікачі з тих околиць, які приїздили переважно возами до села і просили захисту, допомоги харчами і соломою для коней. Уже в кінці березня почали поширюватися погрози польських бандитів, що вони мають намір знищити Карів, який дає допомогу втікачам з Холмщини.

    Потім надійшли відомості, що поляки мають свою акцію нападу на Карів здійснити на Великдень 16 квітня. Село було в повній тривозі, готовності до втечі, виставило посилене вартування і направило своїх посланців на Волинь прислати відділи УПА для рятунку. І справді, в ніч з суботи на Великдень член ОУН з 30-х років Ментух Іван привіз з Радехівщини цілий курінь повстанців. Курінь складався переважно з хлопців з Волині, було в ньому також 120 азербайджанців, колишніх полонених, яких визволила УПА з німецького концтабору. Це був історичний незабутній Великдень в Карові. Радості селян не було меж. Вони щиро приймали повстанців, які охороняли село, а після свят заснували в панському дворі військовий вишкіл для молоді з навколишніх сіл, пішли в рейд на Холмщину, погромили польські бандитські боївки і вигнали їх в глибину Польщі. Селяни спокійно веснували. На жаль, влада УПА не довго тривала в Карові. Через кілька тижнів. Через кілька тижнів німецька моторизована частина несподівано, серед дня напала на село, минула панський маєток Корчунок в лісі за 2 км на захід від Карова, де стояв боєвий курінь УПА, яким командував Дмитро Пелип-Ем, відкрила щільний кулеметний вогонь з бронетранспортерів і літаків, запаливши 8 хат у західній частині села. Повстанці з Вишколу мужньо відступили з села , при цьому загинуло кілька хлопців з Вишколу. Німці вбили трьох селян, які були під селом на полі, -- старосту села, поставленого німцями ще 1942 р., Матвія Пігуру та Євгена Піддубчишина. При відступі німців з Карова до Рави-Руської їх атакував курінь Ема. В селі знову запанував сум, плач і тривога. Вишкіл УПА перенесли в с. Хлівчани, розташоване 12 км на південний схід від Карова. Хоч повстанці і не мали більше постою і в Карові, проте і далі берегли село. Незабаром відігнали польську невелику банду, яка хотіла вдертися в село. Потім розбили відділ партизанів Ковпака, який перебував на хуторі Боженка і хотів захопити село.

    З приходом в 1944 р. більшовиків майже 70 карівців влилось в лави УПА.

    Загинули в УПА як герої:
    1. Баран Сильвестр – в Тернополі в бою з поляками;
    2. Баран Василь (член ОУН) – замордований німецьким гестапо;
    3. Боднарчук Микола – в бою з бандами НКВД 1944 р., похоронений в Карівському лісі (хутір Іваньки);
    4. Вусик Корнило;
    5. Вусик Мирон;
    6. Вусик Данило;
    7. Вусик Атаназій;
    8. Вусик Іванна (їхня сестра);
    9. Ванько Григорій – в бою з НКВД 1944 р., охоронений в Карівському лісі (хутір Іваньки);
    10. Воронка Іван – вояк УПА, замордований поляками;
    11. Крамар Ольга – зв'язкова УПА, замордована поляками;
    12. Кот Михайло – замордований бандою НКВД;
    13. Коцюба Василь – член ОУН, вбитий поляками;
    14. Лютий Семен – вояк УПА;
    15. Мазур Олександр (“М'яч”) -- командир чоти УПА “Месники”, курінь “Сян”. Загинув 2 березня 1945 р. в с. Мриглодах в бою з військами НКВД. Похований в с. Монастирі (тепер Польща);
    16. Мазур Григорій – командир сотні “Месники”, брат Олександра, загинув в 1947 р..;
    17. Мазур Іван – брат Олександра і Григорія. Замордований бандою НКВД у Львові в тюрмі;
    18. Панас Володимир – вояк УПА від 1944 р. Загинув в 1953 р. в Кам'янка-Бузькому районівід банди НКВД, коли йшов на зв'язок з “Буй-Туром”;
    19. Юськів Олекса – народився 1927 р. в с. Карові, брав активну участь в місцевій читальні. Загинув в УПА;
    20. Пігура Михайло Павлович – загинув в УПА коло с. Бутини;
    21. Пігура Михайло Павлович – вояк УПА;
    22. Піддубчишин Василь – член ОУН; загинув в УПА;
    23. Піддубчишин Микола – народився в Карові 2.12.1913 р., вояк УПА, загинув в березні біля Рави-Руської;
    24. Піддубчишин Микола – вояк УПА, загинув в бою з НКВД;
    25. Піддубчишин Михайло – член ОУН (псевдо “Опанас”). Народився в Карові. Засуджений в 1947 р. в Тоиашові Любачівському на карту смерті;
    26. Піддубчишин Павло – брат Михайла, народився в Карові 1925 р., вчився в Угнові у Городоцькій сільськогосродарській школі, вояк УПА, загинув в боях з НКВД:
    27. Макух Василь – вояк УПА;
    28. Осташевськмй Отаназій – загинув у бою з НКВД;
    29. Осміловський Роман – вояк УПА, замордований у концтаборі 1945 р.;
    30. Струж Григорій – вояк УПА;
    31. Струж Кость (син Григорія) – вояк УПА;
    32. Сторонський Степан – вояк УПА, загинув у бою з НКВД;
    33. Іванік Тимофій;
    34. Іванік Атаназій;
    35. Іванік Михайло;
    36. Іванік Андрій;
    37. Івасенко Василь;
    38. Іванік Євстахій – вояк УПА;
    39. Ментух Петро;
    40. Юськів Євстахій – член ОУН;
    41. Юськів Василь – Член ОУН, убитий польською бандою у 1944р;
    42. Юськів Іван – член ОУН, вояк УПА, замордований в 1947 р.

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського