на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Творчість наших читачів

    Северин Бараник (1889-1941 )

    священник української греко-католицької церкви, мученик.
    Народився в м. Угнів на Сокальщині. Загинув в Дрогобицькій тюрмі НКВС.

    Северин Бараник вступив до Чину святого Василія Великого, прийняв монашу обітницю і став схимником.
    В 1915 році став священиком. В 1932 році був настоятилем греко-католицького приходу м. Дрогобич.
    В 1941 році був арештований НКВС і відправлений в Дрогобицьку тюрму, де й загинув.
    Северин Бараник був беатифікований 26 червня 2001 року Римським папою Іваном Павлом ІІ.

     

    „Пам’ять про мучеників не повинна пропасти”

    27 червня 2001 року в житті вірних Української греко-католицької церкви відбулась велична і незабутня подія. В цей час Блаженний Іван Павло ІІ приїжджав до Львова і зустрічався із паствою. Під час Літургії проголосив двадцять сім українських мучеників Блаженними, надякими проводився беатифікаційний процес.

    Одним із проголошених Блаженним був отець Северіян Бараник, ЧСВВ, котрий народився в Угнові. Це місто Іван Франко назвав "Назаретом галицької інтелігенції", коли перебував тут. Але, на превеликий жаль, під час проголошення було вказано, що місце народження о. Северіяна Бараника є невідоме, а також його біографія була дуже мало висвітлена і в пізнішому часі. Життя і духовна діяльність о. Северіяна Бараника мало досліджена, майже невідома, тому і виникла потреба у його вивченні.

    З метою збереження глибоких моральних традицій українського народу та збагачення релігійної спадщини Наталя Гаврилів провела ряд досліджень, які вилились у книгу "Блаженний священномученик Северіян Бараник, ЧСВВ". Її присвячено 70річчю мученицької смерті та10й річниці проголошення о. Северіяна Бараника Блаженним. З окремих розділів книги читач зможе більше дізнатися про священномученика о. Северіяна Бараника, ЧСВВ.

    Бараник Степан Миколайович, монах василіянин (ЧСВВ), народився 18 липня 1889 року в м. Угнів. З 1900 по 1903 рр. навчався в Перемишльській гімназії, опісля в Крехівському новоціяті. 24 вересня 1904 року вступив до чину Святого Василія Великого, де разом з василіанським габітом прийняв нове ім'я Северіян. Це відбулося у монастирі хорватських францішканців у Загребі 14 лютого 1915 року. Після закінчення філософськотеологічних студій у 1915 році отця Северіяна Бараника призначено до Жовківського монастиря. Він активно працював на парохії, очолював Марійське

    Товариство для молоді, редагував дитячий журнал "Наш приятель".
    У 1932 році ієромонаха Северіяна призначено ігуменом монастиря оо. Василіян та парохом у церкві Святої Трійці в Дрогобичі, до якої належало 12 тисяч вірних. Отець Северіян брав активну участь у національнопатріотичному і культурноосвітньому житті українців Дрогобича і Дрогобиччини, працював викладачем гімназії, входив у склад старшин кружка "Рідна школа".

    У 19321939 роках був заступником голови "Просвіти" Дрогобиччини. Вклав вагомий внесок у справу піднесення релігійнохристиянського життя краю. У вересні 1939 року, під час першої радянської окупації Західної України, УГКЦ і о. Северіян зазнали гонінь і переслідувань. 26 червня 1941 року, коли радянськонімецький фронт наблизився до Дрогобича, агенти НКВС арештували його. У в'язниці енкаведисти замордували о. Северіяна Бараника, вирізавши на його грудях хрест, а тіло разом з іншими закатованими в'язнями закопали у велику яму, викопану у дворі в'язниці. Його знищили без суду і слідства. 29 червня 1941 року тіло о. Северіяна, разом з тілами 480ти замордованих у Дрогобицькій тюрмі, було поховане у братській могилі на цвинтарі на вулиці Грушевського в Дрогобичі.

    "Пам'ять про мучеників не повинна пропасти",  сказав Папа Римський Іван Павло II,  і 27 червня 2001 року під час святої Служби Божої у Львові і проголосив о. Северіяна Бараника і ще 26 українських мучеників Блаженними.

    Велика подяка Тарасу Стародубу, депутату Сокальської районної ради від ВО "Свобода", за сприяння якого була видана книга. Гроші від її реалізації будуть передані на спорудження пам'ятника о. Северіяну Баранику в м. Угнові.

    Просимо спонсорів, меценатів та просто небайдужих людей долучитись до акції по •збору коштів на побудову пам'ятника Блаженному о. Северіяну Баранику в м. Угнові і перераховувати свої пожертви на одержувача ПриватБанку розрахунковий рахунок 29244825509100 МФО 305299 ЗКПО 14360570. Призначення платежу: для зарахування на ПК 4405885817413716, іпн. 2715212641, кошти на побудову пам'ятника Блаженному о. Северіяну Баранику (ЧСВВ).

    За дорученням церковного комітету УГКЦ м. Угнів Катерина КУПЕЦЬКА.


    Пам'ять про мучеників не повинна пропасти
     
    Купецька К. „Пам’ять про мучеників не повинна пропасти”: [ кн.. про Северина БараникаНаталії Гаврилів] /К. Купецька //Голос з-над Бугу.- 2011.-15 лист.

     

    ДОБРОЗИЧЛИВИЙ ІГУМЕН

     

    Монах-василіянин Степан Бараник, ЧСВВ, що на монашім иженні одержав ім'я Северіян, народився 18 липня року у м. Угневі біля Рави. До Чину Святого Василія ого вступив 24 вересня 1904 року в Крехові. Там закінчення новоціату склав свої перші чернечі обіти авня 1907 року), перестав бути сином тата і мами, а уховним сином св. о. Василія Великого, що вже від оку був духовним батьком тих, кого Отець Небесний Ісуса покликом Святого Духа збирав біля св. Василія, авчав їх і показував дорогу до Неба, до дому Небесного а 21 вересня 1910 - довічні. Святу Тайну Священства яв 14 лютого 1915 року на чужині, в Загребі (Хорватія), упного дня, на Стрітення Господнє, відправляв у і свою першу Службу Божу. І мав у Бога таку ласку, ти Северіяна у сні побачила, що здійснилася її мрія: люблений Стефцьо став священиком. Що це не сон, ність, мати і угнівська рідня дізналася через рік, коли "непобідимая Росія" і її армія відходили, залишив­ши в Дуклі тисячі могил від пекельного вогню німецької артилерії. І саме тоді Стефанцьо прийшов до мами, щоб у церкві, де його хрестили, відправити першу для мами і угнівської рідні Службу Божу, бо справді першу відправ­ляв. Як раділи вдома його приїзду, що живий, здоровий, і яка честь, що в церкві люди побачать його при престолі. Про це могли б розказати ті, що там були.

    Після повернення на рідну землю о. Северіяна скерували до Жовківського монастиря, до вогнища, що палало любо­в'ю Серця Христового і через "Місіонер" несло проміння теп­ла і світла до всіх закутків нашої країни. У школі катехит- ієромонах Северіян розповідав дітям про Божу любов. Окрім того редагував дитячий журнал "Наш приятель", активно працював на парохії, очолював Марійське товариство для молоді й ремісників, Товариство апостольсьства молитви гідної смерті, був настоятелем сиротинця, читав науки монахам та реколекції для вірних. Усюди та завжди він - сам радісна душа і радість для інших. Він нікого не скривдив, нікого не образив, для всіх був привітний, щирий, доброзичливий.

    Та недовго втішалися діяльністю ієромонаха Северіяна у Жовкві, бо вже 1932 року його призначили ігуменом монастиря оо. Василіян та парохом церкви Святої Трійці в м. Дрогобичі, одному з важливих церковно-релігійних осе­редків Галичини. Саме тут о. Бараника чекало чимало труд­нощів і радощів, однак, мабуть, ніхто тоді ще не думав, що саме в Дрогобичі закінчиться його життя, як і у пер­ших віках християнства - мученицькою смертю.

    З приходом радянських військ енкавеесівці у Дрогобичі заборонили ієромонахам Баранику та Сеньківському виходити поза монастирську обитель, мотивуючи це вимогами військо­вого часу. Вірні радили отцям якнайшвидше вийти з монасти- па ї ттрпрхіркяти лиху годину, але ієромонахи не хотіли відались і терпеливо чекали сподіваного. НКВС забрало їх до Дрогобицької тюрми 26 червня 1941 року - і більше живими їх ніхто не бачив.

    Через два-три дні прийшли німці й дозволили людям шука­ти своїх рідних на території тюрми. Те, що відкрилося людсь­кому взору, було справжнім жахом. Розповідає пан Йосиф Ластов'як: "В кінці червня 1941 року фронт наблизився до Дрогобича. Більшовицька влада намагалась замести свої сліди. Я бачив позаду тюрми велику яму, яка була замаскована, присипана піском і утрамбована катком. Більшовики відступи­ли, прийшли німці, і люди кинулись до тюрем, щоб віднайти своїх рідних. Німці на територію в'язниці впускали по декіль­ка осіб — впізнавати замордованих рідних, а більшість людей стояло під брамою. Я, бувши хлопчиною, біля брами нічого не бачив, тому відійшов набік і виліз на дерево. Був страшний сморід, я бачив, як німці послали людей розгортати яму, яка була присипана піском. Яма була свіжа, бо люди розгортали її руками і витягували тіла замордованих людей. Біля ями був навіс, а під ним я побачив мертве тіло отця Северіяна Бараника, що було дуже пошкоджене внаслідок тортур у в'яз­ниці: тіло неприродно напухле, чорне, страшне лице, а бать­ко пізніше розповідав, що на грудях був також вирізаний хрест. Тіло о. Бараника я бачив на відстані 10-15 метрів".

    Через кілька років після закінчення війни місцевий прокурор, оповідаючи п. Софії Морській про те, що дія­лось тоді у тюрмі та зокрема про отців, розповів: "Одного з них зварили в котлі і давали їсти в'язням, інших закопу­вали по шию в землю і ходили по їхніх головах".

    Місце захоронення ієромонаха не є достеменно відомим, але численні свідчення вказують на те, що він був похова­ний разом з іншими у спільній могилі на цвинтарі на вулиці Грушевського в м. Дрогобичі (Нові Українські Мученики XX ст. Рим, 2002).

    27 червня 2001 року під час приїзду Івана Павла ІІ до Львова о. Северина Бараника було проголошено Блаженним.
    2003 року на честь о. Северина було названо одного з мешканців Угнова Олександра-Северина Томасевича.

    27 червня 2006 року в Угнові відзначали 5 річницю від дня проголошення Северина Бараника Блаженним. На урочистості були запрошені ігумен оо. Василіян з м. Червонограда о. Мартин та інші отці, з Крехова приїхав виходець з м. Угнева о. Франциск Шиделко та брати з Крехівського монастиря, сестри-служебниці та отці з Белзького деканату.

    Урочистості розпочалися 26 червня Вечірнею, а 27 червня була відслужена Урочиста Божествена Літургія, виголошена змістовна проповідь про життя і діяльність нашого земля­ка - Блаженного о. Северина Бараника, посвячена меморіаль­на таблиця, встановлена праворуч від входу до церкви.

    Губені Г. Угнів – найменше місто в Україні /Галина Губені, Надія Канюка.- Львів: Літопис, 2006.-С. 143-146.

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського