|
 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Гедеон (Сироїд) (1914-.... )Ієромонах
ІЄРОМОНАХ З ВОЛСВИНА Понад дев’ятдесят років тому в селі Волсвин, що на Сокальщині, в селянській родині народився хлопчик, якому Господь накреслив особливий та нелегкий життєвий шлях. Цією людиною є всім нам добре відомий ієромонах Гедеон (Сироїд). Щоб щось глибше дізнатися про особу отця та почерпнути з його багатющого досвіду, мусимо бодай коротко приглянутися до успішно пройденої ним дороги, яку ми, зазвичай, називаємо життям. Дорога ця тягнеться вже не один десяток літ, полишаючи за собою спершу дитинство, юність, пізніше подвижницьке життя монаха, зразкове навчання на богословських студіях в Римі, роки тривалого ув’язнення в Хабаровському краї, ревне душпастирське служіння парохіяльного священика та духовну працю старця-сповідника унівської обителі. Отже, який. Властиво, був цей життєвий шлях? Народився отець Гедеон 1 квітня 1914 року у простій багатодітній, звичайній на той час, селянській сім’ї. Батько Миколай та мати Анна вже мали перед ним четверо дітей. У святій Тайні Хрещення нарекли хлопчину Григорієм на честь великого східного святого пастиря і вчителя Григорія Богослова. Прихід у світ новонародженого немовляти збігся з роком, коли розпочалася Перша світова війна. З п’ятимісячною дитиною на руках молода мама прощалася з чоловіком, який змушений був залишити родину, виховання дітей та йти на війну, що потрясла увесь тодішній світ. Виховання та утримання сім’ї лягло, звичайно, на плечі рідної матері Анни. Нелегкою була її праця як домогосподині та виховательки. По недовгому відході батька з дому сім’я Сироїдів отримує неприємну звістку, що він разом з 45-тисячною армією австрійського війська потрапив до російського полону. Хлопчик зростав зі своїми двома старшими братами і сестрою під старанним доглядом мами, яка навчала їх власним прикладом сумлінному виконанню обов’язків, працьовитості, молитві й любові до Бога. Наймолодшому синові Григорієві мама запам’яталася доброю, чуйною. Коли ж йому виповнилося шість років, повертається з полону батько. Згодом народилася ще одна дитина-Марія, і як висловився отець: «Я вже став у своїй родині не наймолодший». Поклик до священичого життя палахкотів уже в дитячі та юнацькі роки. Про це довідуємося з особистих спогадів отця Гедеона. Парахіяльна церква Чесного і Животворящого Хреста Господнього, місцевий парох, благочестиві і богобоязливі родичі прищепили дитині велику любов до Бога, служіння ближньому. Все це принесе свої плоди в недалекому майбутньому. І плоди ці будуть рясними і тривалими. Ось саме таким чином формувалося в нього покликання і поступово виростало нестримне бажання цілковито посвятити себе Богові. Батьки такому намірові аж ніяк не перечили. Початкову освіту майбутній чернець здобув у сільській школі, в якій навчався з1920-го по 1924-й рік. Побачивши хист та навики до навчання, батьки посилають Григорія до Сокальської гімназії , де він навчався до 1930 року, успішно закінчивши її. Добре вивчив латинську, грецьку та німецьку мову. «Коли я розпочав своє навчання в Григоріянському університеті в Римі, всі предмети, які викладалися, були лише латиною. Латинську в гімназії я засвоїв настільки добре, що вже з першої лекції міг усе розуміти», - висловився одного разу в розмові ієромонах Гедеон. Коли він отримав середню гімназійну освіту, йому сповнилося 16 років. Чимраз більше праведна душа юнака не задовільнялася життям у світі, а бажала йти й по вже, скажімо так, накресленому Господом шляху. Довго не роздумуючи та взявши батьківське благословення, він вступає до Унівського монистеря ченців Студійського Уставу. На той час ігуменом монастиря був рідний брат митрополита Андрея, ієромонах Климентій (Шептицький). Постать отця Климентія, його особиста святість, заглиблене життя в Бозі, віддання себе цілковито служінню Церкві й народу мали, без сумніву, неабиякий благотворний вплив на шістнадцятилітнього молодого послушника-монаха. Кожного разу, коли запитуєш отця про життя блаженного архімандрита Климетія, завжди чуєш переконливу відповідь: «Направду, це був великий аскет і подвижник». Пробувши короткотривалу пробу в студійському монастирі, він зодягнувся в монашу одежу, пізніше з року на рік складає тимчасові обіти, готуючись до монашого постригу. Життя в монастирі не було легким: щоденна праця в полі, на фермі, робота в майстернях та виконування інших різноманітних монастирських обов’язків, довгі ранішні та вечірні богослужіння. Однак все це лише зміцнювало духовні та фізичні сили монаха. Ігумен Климентій, дивлячись на зріст у духовному житті молодого насельника Лаври Григорія, пропонує йому прийняти Малу схиму (постриження в монашество). Ця знаменна подія відбулася 14 жовтня 1937 року. В схимі він приймає нове монаше ім’я Гедеон. Чин по стриження в схиму звершував сам отець Климентій. Разом з Григорієм (відтепер – Гедеоном) на дорогу монаршого життя вступили й інші всім нам відомі співбраття: схимонах Ніканор (Дейнига), пізніший Архимандрит та єпископ підпільної Церкви, схимонах Марко Стек, який видавав дуже популярний в Галичині щомісячний журнал «Промінчик Сонця Любови» та був одним із співзасновників студійського монастиря у Вудстоку (Канада), схимонах Давид (Когут), який аж до самої смерти нелегально хоронив монахів-студитів зі всієї Галичини в закритому совєтською владою Унівському монастирі. Ще перед вкладанням вічних обітів брат Григорій мав серйозну розмову з отцем Климентієм, який сказав йому, що після постриження в монашество хотів би відіслати його на вищі богословські студії до Риму. Молодий чернець радо приймає таку пропозицію, бо ще з дитинств бажав стати на священичу дорогу. В особливий спосіб про це мріяли батько та мати. Навчання схимонаха Гедеона в Coleqium Russian протягом трьох років проходило добре. Як зізнається тепер старенький чернець, він декілька разів отримував похвальні листи за успішне складання іспитів в університеті. Уже в 1938 році отримує дияконські свячення, а в 1939 — священичі, з рук російського греко- католицького єпископа Александра Євреїнова. Ієрейське рукоположення відбулося 9 квітня в день світлого празника Воскресіння Христового в римській катедрі Антонія Великого. Після свячень молодий ієромонах щодня служив Божественну Літургію для студентів Coleqium Russian та виконував все, що вимагав від нього священичий сан. Одночасно він поєднував таке служіння зі своїми богословськими студіями. Завершивши навчання, отець Гедеон повертається до Унівського монастиря. Ігумен Климентій дає благословення відвідати своїх родичів у рідному селі. Там молодий священик відслужив свою першу Службу Божу, на якій був присутній старенький парох Йоан Матвіяс. Той, котрий хрестив його та був першим вчителем в духовному житті. „Зі свого власного досвіду цілком усвідомлюю велику вагу парохіяльного священика, духовного провідника, бо рідні батьки справді народжують та виховують дитину для життя земного, теперішнього, а священики —для життя майбутнього, вічного". Як раділи тоді батьки, що їхня мрія здійснилася, яка честь для них, що бачать свого сина Григорія при Божому престолі. І, здається, ніщо не віщувало тоді, який нелегкий шлях в майбутньому доведеться йому ще подолати. Нове життя молодого ієромонаха в Унівському монастирі припало на час першої совєтської окупації в 1939 році. Доля вже вкотре випробовує його. Хоч совєтська влада на початках ще не вдавалася до політично-репресивних акцій, однак вона насамперед намагалася послаблювати економічне становище та добробут Церкви. Зокрема, в Уневі, де було створено сучасне, сильне і самодостатнє господарство, почали націоналізовувати монастирські угіддя, пасовища, ліси. Уже восени 1939 року забрали поважну частину земель, худоби і т. д. А в 1940 році унівські монахи, позбавлені засобів для існування, почали голодувати. Добрі унівські селяни, яких влада наділила конфіскованими землями, таємно постачали в монастир продукти. Але, незважаючи на такі скрутні та непевні часи, ніхто не втрачав міри, не заломлювався в безнадії. За словами ієромонаха Гедеона, з перших же днів Другої світової війни в монастирі мало не сталася трагедія. Офіцер військового підрозділу Червоної армії, що приблизно 18-19 вересня рухався на Львів, якимсь чином дізнався про монастирську мисливську зброю. Негайно заарештували настоятеля отця Йосифа (Шестюка). За приховування зброї його мали розстріляти і вже були поставили при стіні монастирської дзвіниці. Однак про зброю ієромонах Йосиф цілковито нічого не знав. Бачучи неминучу небезпеку, отець Гедеон почав розпитувати всіх монахів, кому відома інформація про дану зброю. В короткому часі завдяки ретельності отця довідалися, що зброя замурована в одній із монастирських стін. Всі монахи були настільки залякані, що не могли зорієнтуватися, як саме мають чинити. Ієромонах Гедеон сам власноручно розбив стіну, вийняв чотири рушниці, поклав їх собі на руки та віддав непрошеним гостям. Тому завдяки йому життя настоятеля було врятовано. Такий показовий випадок свідчить про безстрашність та любов до своїх братів. Ось в який спосіб він розумів євангельське слово „покласти душу свою за друзів своїх". Привласнивши висококласні бельгійські рушниці, совєтські командири рушили далі у свій „визвольний похід" на Львів. В 1944 році отець Гедеон брав активну участь в акції захисту євреїв від знищення німцями. Разом з братом Інокентієм доглядав чотирьох євреїв в домі, який належав монахам студитам. Це були сини львівських равинів: рідні брати Левіни, Хамайдес-Херберт. Архимандрит зміг лише вклонятися людям, які стояли біля своїх домівок, та поблагословити село. Скільки незнаного нам болю мусило перенести серце ієромонаха Гедеона, відчуваючи такі страхітливі обставини часу та несправедливість збоку совєтської влади. «Дивлячись часами на всі ці події чисто по-людські, робилося не по собі, немовби якийсь острах оповивав серце й душу», - зі сумом згадує старенький ієрей. Та в скорому часі така доля спіткала й самого отця. І він змушений був потерпіти як і багато інших унівських монахів, за віру і на славу Христа. Вже восени 1948 року його арештовано. П’ять місяців просидів у львівській тюрмі, і щойно після того його було заслано до Комсомольська- на-амурі, за сприяння ОУН. Там пробув він аж до 1958 року. На Далекому Сході молодий ієрей не зневірювався але мужньо, з покорою в серці переносив всілякі труднощі. І все це – заради Христа… З часом він почав працювати бригадиром будівельної бригади, яка налічувала сто осіб. Помимо цієї накладеної на його плечі праці, отець Гедион таємно здійснював треби: христив, вінчав, приймав сповіді, мав зустрічі та духовні розмови зі священиками, які потребували його підтримки як брата в священстві. Все це відбувалося за умов великої конспірації. Переважній більшості людей, які щодня працювали пліч-о-пліч зі своїм бригадиром, навіть і в думку не приходило, що цей молодий і красивий кремезний мужчина перебуває у священичому сані. Приїхавши на примосові роботи в «Хабстройбат», він роздобув служебник, скляний посуд, єпітрахиль та фелон для завершування Божественної Літургії. Отець змушений був сам власноручно переписувати від одного священика Чин уділювання Таїнств Подружжя і Хрещиння. Службу Божу для наших людей він відправляв щонеділі, а деколи й частіше. Все залежало від обставин, які не завжди були певними і передбачуваними. Кожен день приносив щось нове, а тому потрібно було бути до всього готовим. За словами отця, участь у Літургіях брало не раз 50 і більше осіб. В часи хрущовської „відлиги" отець повертається в Галичину. І вже у 1960 році розпочинає свою душпастирську працю в селі Поморяни Золочівського району Львівської области. Надзвичайно гарні спогади залишив ревний душпастир у серцях парохіян. З його приходом змінювалося життя в селі. До церкви всіх потягали доступні проповіді-науки, в яких він щоразу називав своїх вірних лагідним словом „мої дорогенькі". Отець говорить, що в совєтські часи, коли він обслуговував своїх парохіян, нерідко можна було бачити підісланих агентів КҐБ, які уважно прослуховували виголошувані ним проповіді. Любив наш ювілянт служити в Божому храмі як священик. Церковна служба завжди відбувалася чинно та богомільно. Його священича постава, гарний і величний голос, чітка дикція лише додавали парохіяльній відправі естетичности. Перебуваючи довгі роки з поморянцями, з якими ділив всі їхні труднощі та життєві радості, він одночасно обслуговував ще дев'ять інших парохій. Ділиться добрий душпастир з нами своїм досвідом, кажучи, що хрестинам легальним і нелегальним, вінчанням, похоронам не було кінця. Характерним для нього було турботливе ставлення до бідніших, готовність допомогти потребуючим. Хліб після відправи Парастасу завжди роздавав людям з бідних родин, а в першу чергу хворим, які лікувалися в місцевій поморянській лікарні. „Бувало часами, що понад сто буханок парастасного білого хліба ми відвозили з церкви до больниці", — твердить отець. Така риса залишилася в нього аж до сьогоднішніх старечих літ. Завершується поминальна панахида в монастирському храмі, і всі присутні знають, що частину хлібів старенький ієромонах сам особисто роздасть монахиням, які проживають в селі Унів. Поважний кусень часу зі свого життя присвятив він священичому служінню на парохії — 35 років невтомної праці. У 1995 році отець залишає парохіяльне життя та повертається до вже відновленої Святоуспенської Унівської Лаври. Сорок п'ять років минуло з того часу, відколи насильно змушений був залишити рідні монастирські стіни. Чи міг він колись повірити, що зможе ще подвизатись в монастирі, в якому й розпочав монаше життя? Приїхавши до лаври, в якій на той час проживав лише один ієромонах та біля тридцяти монахів, отець перебрав на себе багато праці. Його приїзд збігся з періодом відновлення давнього студійського монастиря, і саме тому присутність похилого вже віком ієромонаха була просто конечною та необхідною. Вже майже десять років отець служить унівській братії, найперше як сповідник й духовний порадник. Щоденно відправляє в храмі церковне правило: Вечірню, Утреню: Часи. Ми, монахи лаври, не знаходимо слів, щоб належно висловити свою вдячність отцеві Гедеонові. На даний час він є для нас скарбом, особою, яка пов'язує сучасних ченців монастиря з древньою традицією нашої обителі. Воно й не дивно, адже він був у близькій духовній єдності з багатьма подвижниками та святими, що саме тут проходили свій монаший шлях. Це насамперед блаженний архимандрит Климентій (Шептицький), блаженний Леонтій (Фьодоров), екзарх Російської Греко-Католицької Церкви, слуга Божий митрополит Андрей, мученик за віру ієромонах Януарій (Федюк), подвижники-старці ієромонах Мирон та схиієромонах Павло (Чучман) і багато інших наших братів у монашестві. Перелік був би неповним, якщо не згадати ігумена (Шестюка), якого наш отець врятував від смерти, і той ще за життя називав його святим. Герой нашої розповіді для нашої молодої спільноти є святим знаком, бо, дивлячись на його глибоку старість, розуміємо, що життя кожного з нас має не тільки весну, але й зиму. Пригадуються слова з поезії: Тихо пливе монастирське життя... Краєм ока отець вже заглядає у вічність, у той щасливий край, де перебуває Христос. Його чисте життя і тиха, поважна старість — це, без сумніву, наслідок неоскверненого, боговгодного життя. Короткі хвилі дитинства, юносте, роки навчання, поневіряння на засланні, невтомна праця з людьми — це ніщо інше, як безпосередні зустрічі з живим Богом. Вони несуть у собі таку силу, яка допоможе у момент, коли Господь покличе Вас, зробити такою зустріч, що буде початком, але не знатиме кінця. Многих Вам літ! МАКАРІИЙ(ДУТКА), Макарій (Дутка) Ієромонах з Волсвина:[Гедеон (Сироїд)] /Макарій (Дутка) //Голос з-над Бугу.-2005.-6 вер.-С.3-4.
|
