багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати,
завітавши на сторінку
Творчість наших читачів
Ярослав Кортко (1948-2008)
Сокальський композитор, поет, збирач народних пісень Сокальщини.
Народився в с. Теляж (Ланкове) на Сокальщині.
Похований на новому цвинтарі м. Сокаль.
Ярослав Кортко народився 3 липня 1948 року в селянській родині Софії і Василя Кортків. Вже у дворічному віці залишився півсиротою, втратив батька. Повоєнне дитинство було важким. Закінчив початкову школу в рідному селі Лещатів, що на Сокальщині, а потім школу - інтернат у м.Червоноград. Після школи працював на Сокальському заводі хімволокна, а потім - служба в армії. Прийшовши з війська - отримує вищу музичну освіту за спеціальністю хоровий диригент. Працює завклубом села Боб'ятин, а потім художнім керівником будинку культури с.Теляж. В цей час починає писати вірші і пісні, дописує в районну газету "Вперед" (зараз "Голос з-над Бугу".) Згодом закінчує Львівський національний університет ім.Ів.Франко, факультет журналістики. Працює в редакції газети "Вперед", а потім редактором Сокальського радіо, працівником радіо "Сокаль". В пам'яті жителів району Ярослав залишився як талановитий, неперевершений Голос Сокальщини.
Був двічі одружений. В першому шлюбі народилося троє доньок. В кінці життєвого шляху повернувся до праці художнього керівника будинку культури с.Поториця, де 20 липня 2008 року відбувся його останній творчий вечір. Планував ще багато написати віршів і пісень. Але цим планам не судилось збутись.
Несподівано 9 вересня 2008 року Ярослав Кортко помирає. Похований на новому цвинтарі м. Сокаль.
НАРОДНІ ПІСНІ СОКАЛЬЩИНИ
Нагадаю, що все те - зібране, записане, оброблено мною-досить віддалено відображає фольклорне пісенне багатство мого Соколиного краю. 120 народних пісень, які вдалося мені ідентифікувати - наші місцеві, рідні. Звичайно - не виключається можливість їх поширення на ближні терени нашого. Прибузького регіону - Волинь, Радехівщину, Жовківщину, навіть, скажімо, Польщу і де-не-де Білорусь.
Спробую аргументувати наведене вище. Найбільше народних пісенних перлинок мені вдалося записати у рідному Лещатові у Бозі оточившої Ганни Назар, багато їх зберігає і понині в своїй пам'яті Ірина Кузьмич. А от Євгенія Сидорчук з Боб'ятина - це носій неоціненного мелосу наших галицьких теренів, жінка нелегкої долі - але наділена харизмом чудового голосу і воістину народної манери виконання.
Саме ці два прекрасні села є своєрідним пісенним островом, П'ємонтом, Бомондом-нарешті, бо і тепер тут можна почути від людей старшого покоління не один образок старовинної народної пісні: побутової, історичної, трудової, ліричної, баладної, весільної, обрядової, жартівливої...
Через мальовничий вигін, річечку Драганку - красується на своєрідному підвищенні село Залижня (колись належало до Волині). Відстань від Лещатова - кілька сотень метрів. Дотепер ходять хлопці і дівчата одні до одних в гості, на гуляння, співають разом знайомі і нові пісні. Волинські мотиви плідно вливаються у повноводну ріку нашої пісенної творчості, як наші. Такий симбіоз йшов тільки на користь, взаємне збагачення. Про це свідчать пісні, записані від жительки села Княже (теж колишня Волинь) Ніни Покотюк - Жеребецької, звідки рукою подати до Горохова, Торок, а за обрієм - вже Радехівщина.
Аналогічно склалася така ситуація у селах Волині, що на межі з нашими Шарпанцями, Лучицями, Ганівкою, Роятином, Перетоками, Юзефкою.
Моя мати - Софія Цюцюр-Назар, родом з Лещатова, багато років проживала в селі Трубки Волинської області, там зараз живе моя сестра Марія. Від матері я записав десятки пісень, які вже носять характер спорідненості. Інакше й бути не може. Пісня - це
птах, для якого не існують умовні межі і кордони.
Скажімо - за сотню кілометрів від Сокаля у селі Мшанець Любомильського району Волинської області я почув, як місцеві дівчата співали „Сокальський вальс" композитора Івана Копія, який зараз проживає у місті Великі Мости. А це вже теж наша народна пісня.
Роблячи записи пісень в селі Ульвівок, Теляжі - від Ганни Андрійчук, Володимира Лісника переконався, що тут мають місце мотиви Гуцульщини, Тернопільщини, бо є багато переселенців з тих місць. Тому серед сотень пісень, записаних в результаті багаторічної, копіткої праці, мною виділено дійсно 120 народних пісень Сокальщини (сім нотних альбомів). Це те, що вдалося мені зробити одному. А решта? Квітуча цілина. А носії цього пісенного скарбу потихеньку відходять у вічність.
Не дивно, що саме виходець з Лещатова, керівник народного хору „Надбужжя" Петро Романович Грева першим використав наші пісні у своїй концертній діяльності, цілу їх низку обробив для хору, який з успіхом виконує їх.
Чи вдасться видати пісенний збірник „Народні пісні Сокальщини"? Це питання риторичне, але стоїть на часі. На жаль, не зголошується виконати цю благородну місію жоден спонсор чи меценат. А для видання збірника „Народні пісні Сокальщини", накладом 300 примірників, не так вже й багато треба грошей - тисячу - півтори тисячі гривень.
Ми можемо втратити те, що вже не раз втрачали. Наш народ, наша мова, наша ментальність без української пісні не може існувати.
Ярослав Коротко
Коротко Я. Народні пісні Сокальщини/Я. Коротко//Сокальщина.-2002.-№8 (грудень).-С.4
ВІН ПРЕБУДЕ З НАМИ ЗАВЖДИ
Вступне авторське слово
Я не ставлю собі за мету написати біографічний життєпис Ярослава Кортка - не володію всіма необхідними матеріалами для цього. Я хочу в своїй книзі лише відтворити окремі епізоди його багатогранного життя, пов'язані з нашою творчою і людською дружбою протягом 1986- 2008 років.
Заприятелювали ми після моїх відвідин 9 травня 1986 року села Ланкового на Сокальщині Львівської області (зараз йому повернута властива назва - Теляж). Село вразило мене бузькими принадами, а люди - шанобливим ставленням до мене. Зав'язалися творчі стосунки, які переросли не лише в творчу співпрацю, але й в щиру людську приязнь.
Це дало змогу нам обом пережити чимале творче піднесення і створити два десятки пісень на теми, які були нам близькі. В першу чергу, це пісні про Надбузький край: «Пісня про Сокаль», «Моє село», «За синій Буг летять пташки». Тоді додалися теми Волині: «Тобі, Волине, радощі мої»,«Леся», «Гімн Володимиру», «Турія», «Торговище». Роки Незалежності принесли громадянсько- політичні теми: «Охорони нас, Божа Мати», «Якби не був я на війні», «Степан Бандера». А мій переїзд з Дублян у Гущу сприяв новій, гущанській тематиці. З'явилися пісні «Гущанський Гімн-баркарола», «Гущаночки-волиняночки», «Одкровення». Посилилась суспільно-політична тематика піснями «Співає «Повстанець», «Візьми їх суть».
На жаль, це було останнім нашим пісенним сплеском: у вересні 2008 року Ярослав помер. Ця книга - моя шаноблива данина його світлій пам'яті. І віриться, що її з пієтетом зустріне читач, особливо земляки-сокальці, залюблені в Корткову творчість.
Матеріали, зібрані в книзі: короткий життєпис Зої Колодій (Кортко), дружини композитора, спогади Віри Залуцької, Надії Лютик, Любові Кулик (Кортків), Ярославові листи, мої щоденникові нотатки, світлини, пісні, зразки поетичної творчості - розкриють образ цієї світлої людини - творця, сім'янина, друга, через які він пребуде з нами завжди. Честь і вічна пам'ять Ярославу Кортку!
Гоць П. Він пребуде завжди з нами: вступне авторське слово/ Петро Гоць// За синій Буг летять пташки: Недоспівана пісня Ярослава Кортка:Нарис про творчу співпрацю композитора Я. Кортка і поета П. Гоця.-Луцьк: Настир”я, 2011.-196с., іл..
Перлини душі
Як писати про тебе, Ярославе, творчого побратима?
Адже про таких, як ти, кажуть: він не відійшов у засвіти, а залишився з нами. І хоч в це важко повірити, але це справді так, бо залишилось серед нас його душа - пісня. А пісня й слово - незнищенні, бо вони не матеріальні.
Говорити про творчість Ярослава Кортка треба. Він, закоханий в народну пісню, завжди пропагував її всіма засобами. Збирав по крупинці пісенні перлини, записував їх, впорядковував. А найбільше їх вдалось йому записати в Боб'ятині й Лещатові. Тітка його Евгенія Сидорчук, яка знала силу-силенну пісень, проживала якраз в Боб'ятині. Туди й вчащав. Наспівувала вона тужливі мелодії, що ще змолоду в серці вкарбувались, і лягала ця чарівна канва мелодій на нотний аркуш Ярослава. Встигнути б це все записати!..
Ти таки бідкався за нашу народну пісню. Ще працюючи в районному часописі "Вперед", в квітні 1988 року в статті "Перлини душі" ти звертався до громади Сокальщини, закликав невтомно збирати ті скарби народні, щоб потім, одягнувши їх ошатне нотне вбрання, дати їм друге житгя. Не знаю чи хтось ще ревно гак взявся до подвижницької праці, а ти таки добряче приклався. А сам же в музичному оформленні залишив нам понад 120 тих "перлин душі народної". Ось так ручаєм протікав твій творчий шлях з маленької річечки Котелі, більшої чарівної Драганки і аж до широких заплав Буга. Тобто з Лещатова, Боб'ятина, Теляжа до Сокаля і ген-ген аж за обрій.
Натхненний пісенним народним джерелом і сам став складати вірші й писати музику на радість собі й людям. Однією з перших твоїх пісень була авторська "Пісня про Леїцатів". А першим нашим спільним доробком стали пісні "Соколиний край" і "Дитинства котики вербові". Як ти радів появі тих первістків, як прагнув чимшвидше включити їх в репертуар творчих колективів. І радісно мені повідомляв: "їх співає Сокальщина".
Ти жив у Сокальщині... Жив нею, творив для неї пісні власні й на вірші друзів. А їх було повно і пісень, і друзів. Свій творчий доробок мріяв видати окремою книжкою. Та не вийшло... Та не встиг... Все ж друзі і близькі зарадили твоїй мрії і журавкою, наче з вирію, прилетіла до краян твоя перша (і нехочеться казати - остання) збірка - співаник. Кожна пісня - чиясь доля, чиясь радість чи смуток. Пісня - дорога до наших сердець
Хай жайворонком зависають твої пісні над нашим соколиниу краєм. їх співатиме Сокальщина.
Перлини душі народної не мають права на забуття.
Володимир Полянчук, Голова Сокальського районного літературно-мистецького об'єднання
"Колос " член Української асоціації письменників"
Полянчук В. Перлини душі :[ вступне слово] / Я. Кортко. Співець Прибузького краю: „Люблю землі своєї неповторні чари...”: збірка поезій і пісень.. Книга пам’яті. – Червоноград: Міська друкарня, 2011.-244с.,іл..
ДВА БІЛІ ЖУРАВЛІ ЯРОСЛАВА КОРТКА
«Скінчилася життя мого дорога, А вічност і- початок і кінець!»
Я. Кортко, м. Сокаль, 21.08.2004 р.
Тихо відмірює свої дні осінь. Благодатна щедра пора, оповита водночас і тихим смутком, і світлою печаллю, що літо так швидко промайнуло. Життя людське, як і природа, має свої закони розвитку: на зміну суворій зимі приходить розкішна весна, а спекотне натруджене літо завершується осінню. Світла, тепла, родюча - найпрекрасніша пора року, що в народі зветься «бабиним літом», припадає на початок вересня. У цей час у вирій відлітають журавлі, і, проводжаючи їх у небо, кожен з нас не раз міркував про швидкоплинність життя нашого, згадував рідних і близьких, що відійшли у Вічність.
Цьогоріч, саме на 9 вересня, припадають треті роковини з дня смерті відомого піснетворця, сокальського композитора, поета, журналіста - Ярослава Васильовича Кортка. Підступний тромб обірвав літопис Людини, що створила собі ще за життя нерукотворний пам'ятник у вигляді величезного надбання - пісень, віршів, побажань.
Вічна пам'ять Вам, Ярославе Васильовичу! Скільки чудових вражень залишив по собі цей Велетень духу, прекрасних віршів, які так і не побачили друк.
Рядків, що зродились з вуст на одному духу, як крик душі, і промовляють до кожногоз нас:
О день! Ти починаєшся зі сходом сонця, Мелодії пісень торкаються душі віконця. Мелодії сумні: Сплітаєте з небес листком кленовим. Ви, думи невеселії, Приходите у сни нещирим підлим словом. Не сплю! Молюся до Творця на щиро. Слюю на прю- Я хочу спокою і миру. Радій! Бо маєш хоч і не багато. Від мрій спада на думку гарне свято. Чого? Чого нема спокою і не буде Ого!.. Такий вже я, і ви зі мною, люди!
І підпис з розмахом, дата: 9 листопада 2000 року. Ці рядки, сповнені тривоги, так і не побачили світ. А скільки їх загубилось у численних щоденниках, зошитах Ярослава Васильовича - годі лічити! І кожне таке знайдене віршування, немов своєрідний діалог з поетом, золота ниточка пізнання незвіданого, неопублікованого, в якому дуже багато віршованих побажань. Таким привітним, щиросердечним, з «іменним віршем» на вустах Його і запам'ятали сокальчани:
Наш Храм, що над Бугом здіймає хрести, Віншує на празник цей нині, Аби у здорові і щасті нести Вам слово життя в християнській родині. На Ангела день хай до Вас приліта Прихильная доля у гості, Кружляє над домом гараздів всіх птах і блага несе на кленовому мості!
Світла Вам пам'ять, Ярославе Васильовичу! Ви житимете в кожному порусі нашого серця, в голубому безкрайньому небі, з висоти якого визирає усміхнене Ваше обличчя. І в цих журавлях, що летять у вирій та щемно тривожать душу. І в цій сльозі відчаю та глибокого суму за тим, що Ваше «літо так швидко відцвіло», залишивши до болю знайомі рядки:
Два білих журавлі злітають в небо... Від рідної землі куди ж ви летите? Не відлітайте, я прошу - не треба, Вертайтеся в дитинство золоте! В очах блищить уже сльоза розлуки: Чому ж так рано літо відцвіло? Це долі знак в моє вікно постукав: Знялися білі птахи на крило!
І летять вони у Вічності, прокладаючи місток у пам'ять, торуючи стежку до могили Ярослава Васильовича Кортка з мелодіями, що бринітимуть у наших серцях завжди!
Ірина СЛАВЧАНИК.
Славчаник І. Два білі журавлі Ярослава Кортка: спогади/Ірина Славчаник//Голос з-над Бугу.- 2011.-9 вер.-С.7.
ПАМ’ЯТІ ПОБРАТИМА
Я мав щастя спілкуватися з цією неординарною людиною двадцять два роки. І хто на Сокальщині не чув наших спільних пісень, таких як «Пісня про Сокаль», «Моє село», «За синій Буг летять пташки», «Степан Бандера», «Співає повстанець», «Погляд у вічність», «Леся», «Гімн Володимиру»? Ці перлини Ярославової душі полонили не одного і юного, і старшого слухача, бо вони з народного джерела, від мелодій, які співала мати, які бриніли в народі у прибузьких селах, які нуртували в ньому, як джерело на річечці Котилі в рідному Лещатові. Ми жили цими піснями, ми «хворіли» ними, ми щиро бажали аби їх співали якнайбільше звичайних сільських і міських виконавців. і так воно й було! Найперше їх доносив до слухача сімейний ансамбль Кортків: Ярослав, дружина Парасковія, доньки Віра, Надія, Любов. Де лише вони не виступали: в селах району, в Сокалі, у Львові! А ще ж їх виконували художні колективи «Надбужжя» Петра Греви, «Хлібодар» із села Завишень, сокальський «Повстанець» і ледь не кожен хор сільських і міських культосвітніх закладів. А як чарував «Повстанець» піснями «Степан Бандера», «Візьми їх суть», «Співає повстанець», коли з ним виїжджав сам Ярослав Кортко у Дубляни, Білогорщу, Городиловичі, на Волинь! Так, це було справжнє мистецтво талановитого піснетворця і керівника. Ми мріяли про спільний пісенник «Моє село на пагорбах над Бугом», але не судилося: економічна криза - спонсори не зуміли його профінансувати. Мені вдалося лише власним коштом видати малотиражний пісенник (200 примірників) «Прихили мені небо» 2005 року в Турійську, до якого увійшло дванадцять Ярославових пісень на мої вірші.
І от в цьому році зумів підготувати до друку книгу на честь Ярослава «За синій Буг летять пташки: недоспівана пісня Ярослава Кортка», до якої хотілось включити всі понад двадцять наших пісень, але, на жаль, не всі ноти вдалося розшукати, хоча й спеціально приїжджав у Сокаль. Але й так книга багата: тут етапі дружини композитора Зої, доньок Віри, Надії, Любові, мої щоденникові нотатки, листи і пісні Ярослава, поетичні твори, пісні приятелів - Анатолія Пігеля і Богдана Андрейчука, багато світлин, матеріали про автора книги.
Видало книгу луцьке видавництво «Надстир'я» (друк - у Ковелі) накладом у 200 примірників власним пенсійним коштом. Це моя данина пам'яті Ярославу Кортку - творцеві і побратимові.
Петро ГОЦЬ, поет, лауреат премії ім. Лесі Українки Українського фонду культури.
