на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Творчість наших читачів

    Віктор Матюк (1852-1912)

    композитор, священник. Народився в с.Тудорковичі, що на Сокальщині. Понад 22 роки працював в с.Карові, де й похований.

     

     ВШАНУВАННЯ КОМПОЗИТОРА

     В СЕЛІ КАРОВІ ВІДКРИТО МУЗЕЙ    ВІКТОРА МАТЮКА

    З усіх кінців району минулого понеділка з'їжджалися люди до Карова. На урочистості, присвячені 140-річчю від дня народження і 80-річчю від дня cмерті греко-католицького священика, композитора, поета, громадського діяча Віктора Матюка прибули також гості з Рави-Руської, Львова. Однак свято почалося з конфлікту громада української православної церкви не пустила гостей до храму. Люди зібралися біля могили Віктора Матюка, до відслужили панахиду три отці. Про його життєвий і творчий шлях розповів член комітету по перепохованню праху композитора і встановленню на його могилі пам'ятника у 1937 році, вихідець з Карова п. Петро Дужий. У своїх виступах народний депутат України п. Ярослав Кендзьор, представник Президента п. Микола Пшевлоцький закликали карівську громаду до єдності.

    Хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять В. Матюка. Дівчата в українських строях поклали на могилу вінки, квіти.

     

    Потім карівчани, гості-уквітчали могилу стрільців УГА. Далі процесія вирушила до школи. Відкриваючи тут музей Віктора Матюка, львівський художник Степан Івасейко, котрий віддав багато зусиль для його створення, наголосив: необхідно берегти культурні цінності свого народу, не забувати   імен  тих, хто плодотворно працюваи на. цій ниві. Перед присутніми також виступили члеккиня «Союзу Українок» п. Надія Хрущ, голова ТУМу Т. Шевченка «Просвіта» я. Роман Сокіл. Музей бу¬ло посвячено.

    Відбулась також презентація книжкн С. Івасейка «В Матюк. З життя і творчої діяльності» (виступає на знімку зліва).

    А   потім   відбувся   веукраїнський концерт. На ньому виступили церковний хор, також учні Великомостівської, Белзької музичних шкіл.
    Наш кор.

     

     

    НА ЗНІМКАХ: під час свята у Карові.
    Фото Михайла Мисака

     

     

     

     

     

     

     

     

     Подвижник духу і правди

    Життєвий і творчий доробок Віктора Матюка, 155-річчя від дня народження котрого у лютому гідно відзначила громадськість Сокальщини, стає відомим все ширшому загалу. Ще донедавна, за незначним винятком шанувальників української музики та істориків-краєзнавців, про нашого талановитого земляка мало хто знав. Між тим Матюк – унікальна особистість. Священник і композитор, він присвятив усе своє життя служінню церкві і рідному народові.

    «…ЩАСЛИВІ З ВАМИ ДНІ МИ УПЛИЛИ»
             Як згадували сучасники композитора,  достатньо було побути в товаристві цієї людини бодай випадково, як одразу в нім впізнавали непересічну особистість. Збереглися документи, котрі засвідчують його особисті зв’язки з широким колом творчої інтелегенції, серед котрої були Іван Франко, Микола Лисенко Маркіян Шашкевич, Станіслав Людкевич, автор національного Гімну Микола Вербицький. Особливо він приятелював з Олександром Мишугою, оперним співаком світової слави. Їх творчі стосунки тривала аж доки Мишуга не виїхав на навчання в Італію. Саме останньому подарував свій останній твір «На ісході душі». Приятелі удвох заспівали цю страсну пісню біля гробу Господнього в Єрусалимі.І незабутня Соломія Крушельницька не обминула творів нашого земляка. Якось співала у Петербурзі перед придворними. Присутні поцікавилися, хто автор музичної перлини і на якій мові написані вірші. «Мова – українська, мова нашого народу. А автор – великий галичанин Віктор Матюк», - гордо відповіла французькою уславлена співачка, бо знала аж вісім європейських мов. А російський цар запитав так, між іншим. Думав, що співачка не зрозуміє по-французьки.
             Ці та інші цікаві факти із біографії ювіляра розповіли на торжествах з нагоди його уродин митрофорний проторієрей і настоятель церкви св. ап. Петра й Павла отець ярослав Кащук, директор Сокальської школи мистецтв Ярослав Стефанишин, начальник відділу культури і туризму РДА Лариса Фарин, Тудорковицький сільський голова Іван Чернієвський настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці о. Степан Ділай.
             Віктор Матюк народився 14 лютого 1852 р. у селі Тудорковичі Сокальського повіту. У три роки  осиротів – померла мати. Батько сільський дяк, як міг,  підтримував жагу сина до науки. Спочатку віддав його на навчання у Сокальську гімназію, а згодом – у Львівську духовну семінарію. Тут, у Львові, він приватно бере уроки музики, одночасно відвідує заняття на медичному факультеті університету (як вільний слухач). Наполегла праця студента не минула намарно. Куди б опісля не привела його життєва дорога, допомагав людям і порадаю, і глибокими знаннями.

    ПАСТИР І МУЗА

    Незгладимий  слід залишив Віктор Матюк у серцях карівчан. У це село, як парафіяльний священник, Матюк приїхав із сім’єю в 1899 році. Пастиря одразу полюбили за благородство і жертовність. І старші, і молодь звертались до нього при всякій потребі, бо знали, що той не лише вмслухає і поспівчуває, але й допоможе, заступиться. Як ото було під час страшної пожежі, що сталася у селі. На  нужди погорільців із Карова Матюк пожертвував великі гроші з власних заощаджень (за деякими відомостями за них можна було купити двадцять корів).

    Його називали народним адвокатом і лікарем без диплома, бо не раз відстоював інтереси громади у суді, надавав медичну допомогу тим, хто не мав чим заплатити дипломованим докторам… І все це він робив у свій вільний час. Водночас працю священника поєднував з музою творчості. Йому не вдавалося. Високу оцінку творчості автора «Родимого краю» залишив Іван Франко. У статті «Руський театр в Галичині» він написав: «…музика молодого композитора В.Матюка належить до найкращих оздоб української народної сцени».

    Скільком людям, родинам принесли радість його колядки і щедрівки: «Спас наш народився», «Нова радість стала», «Слава во Вишніх Богу»… А веснівки, що так величаво і вселюдно обходились у Карові! До гурту сходилося усе село, сповнене особливою великодньою радістю… «Як ніч мя покриє», «Крилець, крилець», «Цвіткак дрібная», «Родимий краю» - знані колись, а нині  призабуті перлини з пісенного доробку В. Матюка.

    Яким же Ви були багатогранним, пасторе людських душ! Через багато років імені Вашому дозволено вийти із затінку і засвітитися досі небаченим блиском перед новим поколінням своїх земляків.

    Марія СИКІНДЮК,
    жителька
    с.Тудоркович:

             - Віктор Матюк народився у нас, у Тудорковичах. Однак нині мало хто у селі знає, хто такий Матюк. У ліпшому випадку чули що був такий композитор. А ще у 70-х роках минулого століття стояв невеличкий будиночок, де минуло його дитинство. Тепер на тім горбку залишилися лише три старі акації. Вони чули мелодії, які народжувались у серці композитора. Але дерева мовчать, лише бузьки неподалік звили собі гніздо і щовесни прилітають на те благодатне місце...
    Як відомо, Тудорковичі, як і інші навколишні села, перейшли через сталінські виселення. Корінних жителів тут майже нема. Я родом з Войславич. Нашу родину теж виселяли, а назад ми повернулися у 1959-му році. Тоді про Матюка ніхто навіть не згадував, бо боялися. Аж у 1993 р. в нас відкрили погруддя композитора. Тепер ось у школі дітям розповідають про нього. Приємно, що невеличкі Тудорковичі мають такого славного сина. Сьогодні в церкві наш отець Степан попросив усіх помолитися за Віктора Матюка, вклонитися світлій пам'яті композитора. Всі, хто був у церкві на вранішній Службі Божій {молоді було чимало), вшанували його.

    Ярослав СТЕФАНИШИН,
    директор школи
    мистецтв
    В. Матюка:

    «Родимий краю, село родиме,
    Вас я вітаю, місця любимі,
    Зелені ниви, ліси, могили,
    Щасливі з Вами, дні ми уппили».
    Ці рядки В. Матюк написав про рідне село Тудорковичі. Уже за один-єдиний «Родимий краю» авторові годилося б вклонитися доземно. Це —унікальна особистість. Композитор. Священик. Патріот. Цілком природньо, що Сокальська школа мистецтв носить його ім'я. Тут відкрито кімнату-музей, де зібрані унікальні речі: фотографії з сімейних, альбомів родини композитора, медичні рецепти, написані його рукою і знаменитий чорний фортеп'ян, що береже дотик рук митця... Цей безцінний скарб зібрала і передала школі її викладач Ольга Кусень. Вона, мов той ангел-хоронитель, оберігає все, що пов'язане з іменем нашого славного земляка. Нагадаю, що саме В. Матюк на власні заощадження видав у Лейпцігу першу у Галичині музичну граматику для дітей. Він не раз казав, що діти — наша будучність і конче треба о них дбати! Молоде покоління має знати митця-патріота. Приємно було почути у Тудорковичах концерт, який підготували педагоги і учні місцевої школи та школи з сусіднього села Войславичі. А наша Сокальська школа мистецтв до 155-ої річниці В. Матюка представила велику концертну програму, складену з його, а також творів його сучасників.
    Зрежисерували програму концерту заступник директора Леся Капелусь та завідуюча вокально-театральним відділенням Оксана Яник. Але я хотів би щиро подякувати усьому педагогічному колективу за професійне і відповідальне ставлення до роботи, виявлене в часі підготовки і під час самого концерту. Про нього уже є добрі відгуки від сокальської громади. І педагоги, і учні дуже старалися, не рахуючись з власним часом. Ми проводили репетиції на сцені районного Народного дому, працювали щодня, навіть у вихідні. У концерті взяли участь усі творчі колективи, відділи та відділення нашої школи, а також окремі солісти. Глядачі, що прийшли того недільного дня на концерт, мали нагоду побачити ще й виставку творчих робіт наших вихованців, які займаються в художньому відділенні.
    Лариса ФАРИН,
    начальник відділу
    культури і туризму:

    Олександр Олесь якось написав:
    «Хто зберіг любов до краю
    І не зрікся роду,
    Той ім'ям не вмре ніколи
    У спогадах народу».
    Ці слова цілком можна віднести й до В. Матюка. Тішить те, що Сокальщина так гідно відзначила ювілей композитора. Велика в тім заслуга викладачів школи мистецтв ім. В. Матюка, Але найбільшу подяку заслужила п. Ольга Кусень. Саме вона зберегла і донесла до наших днів архіви композитора і його родини. Це без перебільшення, громадський вчинок-подвиг.

    Мине ще немало чаеу, заким кожен з нас зрозуміє, що В.Матюк— це явище в царині духовного. Його цінували, захоплювалися його музичними творами-найповажніші люди початку і середини минулого століття. Митрополит Андрей Шептицький в одному з листів до своєї матері писав про останній твір майстра

    - «Марш фюнебр» наступне: «…сталося під час похорону композитора…нагло звідкілясь у спів свщеничого хору вмішались якісь звуки, зовсім відмінні від співу... ми всі виразно почули фортепіянові акорди; це грав чорний фортепіян! Важко тобі, моя кохана мамо, описати словами цю мелодію, вона кожного з нас пронизувала наскрізь. Ми чули не раз «Жалібні марші», але цей «Марш фюнебр» отця Матюка був зовсім Інший, не було у ньому ні ноток інтелектуаліста Бетховена, ні мелянхоліі Шопена чи розпуки Шумана і побіч цієї тьмяної, тільки злегесенька зазначеної, імлистої нотки східнього смутку, цієї скарги душі, земним життям віддаленої від Бога, гримів акорд подяки, радості... ясна зустріч із Творцем всесвіту. А враз у цих акордах зазвучапа нотка прохання-молитви милосердя за «вольния і невольния» поповнені гріхи і віра в безконечне милосердя Творця».
    Усе подвижницьке життя Віктора Матюка було зіткане з проміння світла, перед яким відступає час.


    Матеріал підготувала
    Оксана ОНІПКО.
    Світлини автора.
    Використані документи з кімнати-музею Віктора Матюка.

     


    Саме завдяки Ользі Кусень
    збереглися унікальні речі В.Матюка
    Слово про митця виголосив Ярослав Стефанишин

     

     

     

    Олександра Капелусь (в центрі) привітала ведучих Любов Кузій та Юрія Гулявського із вдалим дебютом

     

     

     

     

     

    І, як завжди, юні бандуристки виступали чудово.

                            Дівчата-хористки гарно заспівали пісню «Родимий краю».

     

    Оніпко О. Подвижник духу і правди до 155-річчя від д/н В.Матюка [урочистості]/О.Оніпко//Голос з-над Бугу.-2007.-2 бер.

     

     ГОРДІСТЬ СОКАЛЬЩИНИ І ГАЛИЧИНИ

    До 150-річчя від дня народження священика, композитора та громадського  діяча  Віктора   Григоровича   МАТЮКА


    Гордістю не тільки Сокальщини, але й усієї української музичної культури є постать священика, композитора Віктора Матюка, який своїм духовним покликанням, творчою, пасторською і громадською діяльністю показав приклад високого служіння Богу, церкві, своєму народу. Через усе своє життя він проніс щемливу любов до народної пісні рідного краю.

    Народився В. Г. Матюк 18 лютого 1852 р. в с. Тудорковичі Сокальського повіту в сім’ї сільського дяка. Трирічним хлопчиком втратив найдорожчу людину — матір. Першу музичну освіту здобуває Віктор в місцевій тривіальній школі у знаного на той час співака Василя Крупяка. Після закінчення школи всебічно, щедро обдарованого хлопчика батько віддав на навчання до Сокальської початкової гімназії — «червоної школи», як її колись називали сокальчани. Юнак спрагло тягнувся до знань. За тодішньої Австро-Угорської імперії єдиним навчальним закладом, де міг здобути освіту син простого селянина, була духовна семінарія. У1875 р., успішно склавши вступні іспити, Віктор Матюк був зарахований до Львівської духовної семінари, де семінаристів утримували за «казенний кошт», а для сироти це мало неабияке значення. Тут попри всі семінарські заняття, він розвиває свою композиторську і хорову діяльність. Знаючи його здібності і композиторський хист, учасники семінарського хору обирають його своїм диригентом.

    Під час навчання у семінарії В. Матюк вільним слухачем відвідував заняття на медичному факультеті Львівського університету, а теорії музики і гармонії приватно навчався у композитора та музикознавця П. І. Бажанського. З 1882 р. після висвячення приступає до праці на священичій ниві. Перебуваючи на різних парафіях в с. Маковиску біля Ярославля Лівчі (тепер Польща) він працює і на музичній ниві, переписується з М. В. Лисенком. Розкриваючи велике значення народної пісні в житті суспільства в цілому, композитор особливо наголошує на її ролі у формуванні української професійної музики.

    У 1889 р. Віктор Григорович переїжджає із сім’єю до с. Карова, тодішнього Рава-Руського повіту, де одержав посаду парафіяльного священика. Прибув він у Карів вже сформованим композитором-піснетворцем, а свої прогресивні погляди він викристалізовував під впливом великого Каменяра — І. Я. Франка, з котрим неодноразово зустрічався, а також переписувався.

    Сам виходець із гущі народної, він любив і глибоко шанував простих трудівників, і для них творив свої пісенні перлини, колядки, щедрівки. «Діти—це наша будучність,—не раз повторював композитор,— і о них конче треба дбати». Піклуючись про розвиток підростаючого покоління, композитор створює і видає у м. Лейпцігу власним коштом першу в Галичині музичну граматику для дітей. Збирає, упорядковує музичні твори своїх соратників і учителів-композиторів М. Вербицького (автора національного гімну), І.Лаврівського, С. Воробкевича та цілу низку власних творів, а також власним коштом видає співаник для чоловічого хору «Боян» (понад 50 пісень). Серед них відомі нині «Крилець», «Як ніч мя покриє», «З тої гори високої». Розпочинається збірник посвятою українській пісні «До руської пісні»:

    Руськая пісня, благовісна,
    гармонійна, мила.
    Лестить, любить і голубить, наче сонні крила.
    Пригортає, обнімає і гладить серденько,
    Що гадаєш, що ти в раю, — так серцю миленько.
    З а к і н ч у є т  ь с я      з б і р н и к
    величальною «Многая літа» на сл. М. Шашкевича.

    Якщо всі його пожертви, що згадуються в його листах, перевести в товарні еквіваленти за тодішніми цінами, то сума ця дорівнює стаду з двадцяти великих корів. Важко знайти приклади подібної жертовності серед людей його стану і тоді, і тепер.

    На початку століття в Карові створюється «Просвіта», Композитор стає її першим головою. Культурно-просвітницька праця в сільській читальні була невід'ємною частиною його суспільної праці. В Карові згоріла частина села — отець стає головою комітету по допомозі потерпілим. Потрібно карівській громаді відстояти в судовому порядку власну громадську землю, і знову отець Віктор виступає захисником. Він був «лікарем без диплома». Маючії навики в гомеопатичній практиці, щоденно надає медичну допомогу селянам, не кажучи вже про плекання свого улюбленого дітища-хору, якому віддав свою душу. І нарешті обов'язки свого священичого стану. А серед усього цього — музична творчість. І все це при матеріально скромному побуті: всі заощадження віддавались на суспільні справи.

    Як композитор, В. Матюк працював переважено над вокальними жанрами. Його хори «Руська пісня», «Болеслав Кривоустий під Галичем», на текст М. Шашкевича, музика до «Гамалії» Т. Шевченка відомі широким колам музикантів-професіоналів. А особливо велику мистецьку цінність має його шедевр «Веснівка» на сл. .М. Шашкевйча. Цей твір відзначений неповторною трепетною задушевністю і ліризмом музичних образів. Ця пісня — одшн з найкращих і найпопулярніших творів композитора. У неї свою душу вклали чотири таланти Галичини — М. Шашкевич, В. Матюк, 0. Мишуга і С. Крушельницька. Пісня облетіла всі найкращі сцени Європи.

    Він автор музики ряду драматичних спектаклів: «Капрал Тимко», «Інвалід», «Нещасна любов», «Простак». Творчість композитора В. Матюка дуже близька і зрозуміла широким народним масам, бо брала свою наснагу з безсмертного джерела народної мудрості і віковічних скарбів українського пісенного мелосу.

    Збірник «Співаник церковно-народний для шкіл народних» вміщує шістдесят сім творів, що подано у двохголосному викладі у тональностях, що найбільш підходять для теситури і діапазону дитячих голосів. Поділені вони на одинадцять циклів, що мають приналежність кожний по своєму до актів богослужіння. Багато творів присвячені зимовим і весняним народним обрядам. Це колядки, щедрівки, веснянки. Серед них: «Нова радість стала», «Дивная новина», «Возвеселімся всі разом нині», «Небо і Земля», «Дар нині пребагатий» і багато інших. Нікого не залишить байдужим його мелодійно-лірична пісня «Родимий краю»:

    Родимий краю, село родиме,
    Вас я вітаю, місця любимі,
    Зелені ниви, ліси, могили,
    Щасливі з вами, дні ми
    уплили...

    Віктор Матюк своєю працею творив на землі добро і красу. Його здобуток безсмертний, бо посідає гідне місце в музичній культурі України.

    3 метою увіедічнення пам’яті видатного українського композитора, громадського діяча, духовного вихователя на Сокальщині і в Галичині, Сокальській дитячій школі мистецтв присвоєно ім"я Віктора Матюка, в с. Тудорковичах, його рідному селі, відкрито пам"ятник. Зберігаючи і продовжуючи пам"ять про композитора, важливим для нас має бути те, щоб ставши перед його могилою, ми на хвилину задумались — у чому сенс його творчого і сподвижницького життя для нас, минулих і майбутніх поколінь української нації.

    Ярослав СТЕФАНИШИН,
    директор Сокальської дитячої
    школи мистецтв
    ім. В. Матюка.

    Стефанишин Я. Гордість Сокальщини і Галичини: до 150-річчя від дня народження Віктора Матюка /Я.Стефанишин//Голос з-над Бугу.-2002.-19лют.

     

     Фортепіано, за яким творив Віктор Матюк

    Сімейні реліквії є чи не у кожній родині. Їх зберігають, шанують, передають іншим. Тим паче, якщо це ще й річ визначної людини, пам’ять про яку береже не окрема людина, а ціла спільнота. Саме такою річчю є фортепіано композитора і священика Віктора Матюка, нашого земляка. Коли він помер, його три доньки Ганна, Ірина, Леся оберігали й шанували «татусевий фортеп’ян». Як згадувала наймолодша дочка п. Леся, не раз їм вдавалось, що вже  по смерті Віктора Матюка його фортепіано відтворювало звуки, грало так, як грав їх татусь. Хоча на клавіатурах цього фортепіано грали видатні співаки і композитори, але ніхто не грав так, як Віктор Матюк.

    Коли з сестер залишилась наймолодша – Леся (Олександра), якій теж вже було немало літ, тоді вона задумалася над долею татового фортепіано. Їй дуже хотілося, щоб цей інструмент знайшов собі постійне місце проживання на Сокальщині, де працював, жив і творив композитор В. Матюк. Ось рядки листа Олександри Вікторівни Матюк. «Дорогий для мене той фортеп’ян, але, знаєте, я залишилась сама, в літах, немічна, що я можу вдіяти, і я рада, що Ви взялися за цю справу…»

    Окрім фортепіано донька Леся для сокальчан (адже вона вірила, що на Сокальщині буде таки музей Віктора Матюка) передала ще й йсімейний альбом, Біблію, медичні книжки.
    Коли я відвідувала родину Матюка в Гуті Зеленій, то пізнала їх як щирих і сердечних людей, хоча й самі жили в нестатках, але завжди давали притулок тим, хто повернувся з Сибіру і не мав даху над головою, з ними і ділили окраєць хліба.

    Ще п.Леся хотіла зробити пам’ятник на могилі своєї мами, сестер, але на це їй не вистачало коштів, бо «гуманна» радянська влада забрала у них і землю, і інше добро.

    Згадувати Віктора Матюка мусимо щоднини, бо то наш великий земляк. І згадувати його не лише ювілейними концертами, а створити врешті музей, де б зберігалися особисті речі, твори, спогади, книги. Щоб сокальчани шанували як свою сімейну реліквію – фортепіано Віктора Матюка.

    Ольга КУСЕНЬ,
    вчителька Сокальської школи
    мистецтв ім. В.Матюка

    Кусень О. Фортепіано, за яким творив Віктор Матюк / О.Кусень //Голос з-над Бугу.-1997.-22 бер.

     

    ВІН БУВ   ПОКЛИКАНИЙ СЛУЖИТИ   НАРОДОВІ

    ДО 145-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОМПОЗИТОРА ВІКТОРА МАТЮКА

    ...З початком нашого відродження відродилась у селі Карові добра, колись тут побутуюча традиція — V Великодній Понеділок вшановують пам'ять галицького композитора Віктора Матюка, котрий тут жив, працював, творив і похований. Саме в той нолнкодний день, день духовної радості, перемоги життя над смертю, він відійшов у вічність.

    Один з квітневих номерів часопису «Діло» за 1912 рік так записав в своєму некролозі: «... зійшов в могилу один з найкращих синів нашої Галицької Руси. Покійний був звісний як один з найспособ піших наших композиторів на поли церковної і світської мелодії (...) визначаючись чутким серцем і любовю народу, перейнявся був живо народною піснею і душею та й віддавав їх по мистецьки в своїх тпорах: В посліднім десятилітті зібран всі наші церковні мелодії і вивів перед світ ті чудові скарби музики (...) українського народу (...) сим поклав він і для нас і для музики взагалі велику заслугу. По характеру був незвичайно щирим, добрим і чесним мужем, правдивий взір священичих чеснот. Передчасною смертю понесли велику шкоду і наша музика і український народ, тому і ся вість викличе певно щирий жаль у всего нашого загалу. Честь Тобі праведний труженику, і земля пером. Вічная пам'ять».

    Зберігаючи і продовжуючи пам'ять про композитора, важливим буде для нас те, щоб ставши у цей святковий день перед його могилою, ми на хвилю задумались — у чому сенс цього святкування, сенс цього творчого і сподвижницького життя для нас, минулих і майбутніх поколінь української нації.

    Піклуючись про розвиток підростаючого покоління, композитор створює і видає власним коштом першу в Галичині музичну граматику для дітей. Збирає, упорядковує музичні твори своїх соратників і учителів-композиторів М. Вербицького, І. Лаврівського, С. Воробкевича і цілу низку власних і також власним коштом видає співаник для чоловічого хору «Боян». Якщо всі його пожертви, що згадуються в його листах перевести в товарні еквіваленти за тодішніми цінами, то сума ця дорівнює стаду з двадцяти великих корів. Важко знайти приклади подібної жертовності серед людей його стану і тоді і тепер.

    На початку століття в Карові створюється «Просвіта». Композитор стає її першим головою. Культурно-просвітницька праця в сільській читальні була невід'ємною частиною його суспільної праці. В Карові згоріла частина села — отець стає головою комітету по допомозі потерпілим. Потрібно чарівській громаді відстояти в судовому порядку власну громадську землю і знову отець Віктор виступай захисником. Маючи навики в гомеопатичній практиці, щоденно надає медичну допомогу селянам, не кажучи вже про плеканий свого улюбленого дітища-хору, якому віддавав свою душу. І нарешті обов'язки свого священичого стану. А серед усього цього — музична творчість. І все це при матеріально скромному побуті: всі заощадження віддавались на суспільні справи. Такою працею він творив на землі добро і красу. Його здобуток безсмертний, бо посідає гідне місце в культурній скарбниці української нації.

    І ось ми знову перед могилою композитора. І знову його надмогильна муза своїм застиглим у камені акордом сколихне наші душі і. ми шлемо молитву до Бога за всіх, що були і віддали свою працю і життя для народу, для його воскресіння. У молитві, у погляді скорботної музи відкриваємо собі уявно той останній для композитора Великдень.

    Великодня радість витає над всім селом. Урочисте ранкове Богослуження, свячена паска, а по полудні посеред села — велетенське, барвисте, немов живий вінок, людське коло і така ж радісна, довгожданна веснівка. В найтіснішому гурті — отець Віктор. Христос Воскрес! Воістину воскрес! — заколивалося над гуртом. У душі вдоволення: не марно таки віддана праця. Народ згуртований, духовно єдиний — це вже нове, гідне своєї нації, покоління українців. А як гармонійно зиучать його музичні твори-веснівки, воскресні у виконанні виплеканого ним хору. Хочеться працювати, жити... Але чомусь посеред цієї радості, теплоти людських сердець в душу закрадається тривожне. Захотілось самітності. Піти туди, край села, біля церкви — в лоно цвинтарної тиші... Там рідний синочок Роман, що так рано покинув нас і світ. На цвинтарі було тихо. Довгі тіні від дерев і хрестів глибокими лініями лягали на зелено засіяну барвінком землю. Сідало сонце. Отець Віктор вийшов з-поміж дерев, щоб поглянути на його останні промені, що так багряно палали над підконанським лісом. Останні промені — шептало тривожне передчуття — останні... З села донеслось багатоголосе — «Ти голубко чого тужиш...». Отець стрепенувся від тяжких роздумів і пішов на приходство.
    Цього великоднього вечора довго звучала музика, своїми мелодійними акордами відлунювала в селянських обійстях, в банях нової церкви, поміж цвинтарних дерев і хрестів — останні акорди музики життя, і вічності.

    А у Великодній Понеділок сумно заграли дзвони.

    Степан ІВАСЕЙКО.
    м.Львів

     

    Мелодії «Родимого краю»

    до 155-річчя (14.02.1852 р.) від дня народження і 95-ти (8.04.1912 р.) від дня смерті галицького композитора Віктора МАТЮКА

    Споконвіків українська пісня була тією найчуттєвішою струною поетичної душі українця, яка, озиваючись з найпотаємніших глибин його серця, відлунювала на поверхню життя ті неповторні, настояні на віковічних народних традиціях слова і мелодії, якими жив, кохав, молився і йшов у бій український народ.

    В нинішньому лавинному напливі різноманітної чужої пісенності, в перманентній зміні пісенних кумирів, естетичних напрямків, з швидкоплинним їх сприйняттям і запереченням, важко наповнити душу чимось неперехідним, вічним, що сформувало б певні національно-світоглядні засади переважно в молодих українців. В такій чужо-пісенній атмосфері втрачається сила власних традицій, підривається духовна основа національного буття. І все це не випадковість. Розуміючи вагу національної пісні у вихованні патріотичних почуттів, певні сили в нашій країні намагаються витіснити з душі українця його рідну пісню, заповнивши той вакуум чужим пісенним продуктом з чужими для українця ідеалами. Втягнута таким чином в те поле тяжіння молодь, звичайно, нестиме і ті чужі ідеали, відчужуючись від свого рідного.

    В умовах такої специфічної демократії і свободи слова, де на верхах суспільної ієрархії мають переважаючий голос тільки антиукраїнські сили і питання: бути чи не бути державі Україні українською, стає чимраз гострішим і напруженішим. Ми всіма силами, згуртовано мусимо давати тим силам відпір, відстоювати свою національну автентичність. Пам'ятаючи ту вічну істину—аксіому, що міцність нації— це, в першу чергу, високий патріотизм її громадян, мусимо вперто і активно ставити питання виховання нації.

    А тим часом українська пісня, настояна на глибинних народних традиціях, огорнута безмежністю почуттів від найніжніших, найчуттєвіших нот любові, до суспільно-етичних вартостей — героїзму, самовідданості, саможертовності, здатна виконати ту високу громадянську місію — активно впливати на прищеплення тих високих людських, громадянських вартостей, як це вона робила в минулому.

    Ми захоплюємось великими здвигами нашого народу в недавній історії — масовістю, героїчністю і жертовністю УГА, УПА і часто не задумуємось звідки брався той великий патріотизм. А відповідь знайдемо, заглянувши в історію галицьких суспільних рухів того часу, який передував згаданим героїчним здвигам. Це період 19 століття, час національно-визвольних рухів у Європі і початку нашого, за словами М. Грушевського, другого національного відродження. Це час пробудження національної свідомості в українських масах Галичини, започаткованого великим Маркіяном Шашкевичем! Незламна воля до національного самоутвердження — бути такими як і інші європейські нації, спонукували нашу, ще так кількісно невелику горстку тодішньої інтелігенції до Пошуку тих шляхів, тих важелів, якими можна було б підважити і зрушити з залежаного місця народні маси, дати їм поштовх до власного національного поступу. Це, перш за все, пробудження в народі його національного Духу — глибинних кореневих основ його культури, традиції і найперше як основного носія тієї культури — пісні, як найчуттєвішої ноти української душі.

    І на таку працю задля пробудження свого народу став цілий ряд галицької наукової і творчої інтелігенції. Літературна, мистецька, музична творчість проникається життям свого народу, його історією, виносячи на поверхню тодішньої реальності всі його болі і заповітні мрії. Серед тих будителів українського Духа був і священик, композитор та громадський діяч — Віктор Матюк зі своїм Господнім покликанням — українською піснею. В своїх аналітичних статтях він про українську пісню так напише: "Пісня та народна стала для нашого народу живим словом і її то народ завдячувати має, що (...) мимо довголітньої неволі він не загинув, не винародився". В іншій статті він писав: "Вона (пісня) одна тільки може до серця промовити і духа нашого вознести, як і будити до духовного життя. Вона нам мила і дорога, бо вона була невідступною товаришкою нашої незавидної бувальщини, потішала нас і робила витривалими до всякого терпіння". Ця ж пісня робила витривалим до праці задля свого народу і самого композитора. Уже в семінарські роки він виявив свої непересічні композиторські здібності, написавши тоді ряд музичних творів, серед яких "Цвітка дрібная" на слова М. Шашкевича. Устами славетного співака О. Мишуги ця пісня облетіла тоді всі великі сцени Європи.

    Метою газетної статті є не розкриття творчого шляху композитора, а намагання лише звернути увагу на його особистість як громадянина,  священика, композитора. Наголосити, в першу чергу, на його активній громадянській позиції, кредом якої було не просто творити задля творчого самовираження, а творити для добра народу, для пробудження в ньому національних почуттів. Зрештою, це підтвердилось і подальшим ходом історії.

    Окрім пастирської, творчої і громадської праці, композитор віддав багато сил і власних коштів для поширення музичної культури в Галичині, популяризації народної пісні. Він зібрав хорові твори композиторів М. Вербицького, С. Воробкевича, І. Лаврівського і свої власні і видав власним коштом перший в Галичині збірник хорових творів — "Боян". Перший в Галичині підручник з теорії музики - "Короткий начерк гармонії і композиції", а також "Співаник для шкіл народних враз із школою співу" — це теж плід його наукової і творчої праці, "Діти, - це наша будучність і о них конче треба дбати",— говорив композитор. Колядки і церковні пісні в хоровій обробці композитора не сходять з уст народу і по сьогоднішній день.

    На тлі наших сучасних поліконфесійних проблем, де витрачається велика суспільна енергія лише для самозбереження тієї чи іншої конфесії, дивуєшся тому феномену українського священства 19-го і початку 20-го століть, коли поряд із своєю священичою діяльністю, воно так ревниво горнулось до праці над розвитком національної культури свого народу, з якого вийшли і якого представляли в духовній сфері. Бо саме глибина національної духовності осягається тільки в її цілісному сприйнятті, де немає протиріч ні межі між світськими чи релігійними жанрами, а є єдина духовна сфера - духовний скарб, який віками витворює і плекає творчий геній народу і який утримує цей народ в його національній цілості. І яскравим прикладом такого сприйняття національної культури є творчість священика-композитора Віктора Матюка, діапазон творчості якого охоплює літургічні і церковні твори, колядки і щедрівки, класичні твори і народні пісні, і в кожному з цих жанрів проявляється щира душа композитора, чуйна до рідного мелосу. У цьому уже створеному композитором, гармонійному, професійному хоровому звучанні рідного мелосу, галицький селянин найбільше пізнавав таїну і красу свого національного буття, підіймався до вершин власної досконалості і робив перші кроки власного національного самоутвердження в умовах свого "тодішнього поневолення.

    І ще кілька штрихів до діяльності композитора в селі Карові, де він трудився і де похований. Як священик, духовний пастир, він сповідував високі християнські засади і власним життям показував своїм односельчанам приклад ревного служіння християнським ідеалам — моральна чистота любов до ближнього, до свого народу, своєї релігії, матеріальна жертовність задля процвітання національної культури. Окрім священичої і творчої діяльності Віктор Матюк, маючи певні знання з фітотерапії, весь час застосовував їх, допомагаючи селянам у їхніх недугах. Створений і вишколений ним хор, не раз бувало представлявся і на львівських сценах, а зорганізовані ним народні великодні веснівки набули такого розмаху на всю округу, що іскри їхнього звучання жевріють до сьогоднішніх днів. Перший голова створеної в Карові "Просвіти", він заклав ті ростки патріотизму, які незабаром проросли в поколіннях карівчан у героїчний чин за державну самостійність в рядах УГА, УПА. Дух його творчості осяює і нашу незалежність.

    Вшанування пам'яті видатних людей, які своєю працею творили духовний фундамент нації, віддавали за неї життя, — це наш святий обов'язок, і одночасно духовний акт, який очищує наші душі, спонукує застановлятись і крізь призму їхніх ідеалів глянути на наше сьогодення, яке так спрагло вимагає від кожного з нас сповнення тих високих громадянських обов'язків, без яких неможливо створити міцну національно-державну спільноту. Тож нехай прикладом нам у цьому стане і постать священика-композитора Віктора Матюка.

    В часі, коли відійшов у вічність композитор, був Великодній Понеділок. Придержуючись народних і церковних традицій, карівчани, ось уже протягом всього періоду нашої незалежності, у Великодній Понеділок біля могили Віктора Матюка вшановують його пам'ять за участю і ширших громадських кіл. А сьогоднішній ювілейний рік особливий — з традиційно прийнятим днем його вшанування збігається і дата його смерті, як в той давній сумний Великдень 1912-го року. Тож нехай галичани в цей пам'ятний день з, шаною, почуттям щирої вдячності і національної гідності, схилять голови перед могилою славного галицького "Бояна" — Віктора Матюка в селі Карові.

    Степан ІВАСЕЙКО

    Івасейко С. Мелодії «родимого краю»: до 155-річчя від дня народження галицького композитора В.Матюка /С.Івасейко//Голос з-над Бугу.-2007.-6 квіт.

     

    ВІЧНІ МЕЛОДІЇ ПРИБУЖЖЯ

    Відбулось чергове засідання районного Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта». На ньому було урочисто пошановано 139 роковини з дня народження уродженця Сокальщини композитора Віктора Матюка. Доповідь виголосив голова літмистецької секції Товариства Олекса    Назарук. Голова осередку ТУМу ім. Т. Шевченка «Просвіта» з села Карова Стефанія Антонівна Крамар розповіла як її односельчани шанують добру пам'ять Віктора Матюка — пароха села. Для сельчан він був не тільки священиком, а доброчинцем, порадником, другом, людиною з Великої літери, і зараз Карівська основна школа носить ім'я Віктора Матюка, оформляється в ній кімната-музей композитора, планується поставити в селі пам'ятник славному землякові. Тут же на сцені карівчани під керівництвом художнього керівника Володимира Вражого виконали декілька хорових пісень з доробку композитора «Ой у полі нивка», «Крилець, крилець», «Ой у полі». Солістка Любов Дацко виконала пісню «Як ніч м'я покриє», а чоловічий фольклорний ансамбль — ряд стрілєцьких пісень і пісень воїнів УПА: «Заспіваймо про руїну», «Не плач стара мати», «Ой там попід лісом», «Гарнії ночі, гарнії днини», «Подай, дівчино, ручку на прощання».

    Довго не вщухали оплески аматорам співу — землякам Віктора Матюка.
    Потім викладач Сокальської музичної школи Ольга Михайлівна Кусень розповіла про сокальський шкільний період життя композитора, де він перебував на квартирі в п. Ціп'яновського, демонструвала рідкісні документи композитора, зокрема «Грамоту членську для Всечеснішого Панотця Віктора Матюка гр. кат. пароха в Карові», якою Матюк був нагороджений в 1898 році в Станіславові. Тут же висловив думку п. Рокіцьхий, який заявив, що було б непогано, якби в Сокалі відкрити музей славного земляка, поки є ще деякі експонати. І хоча в Сокалі віднедавна увічнена пам'ять В. Матюка у назві вулиць (до речі, жителі якої також були запрошені на вечір пам'яті композитора) пропозиція слушна і обнадійлива.
    Директор Федорівцівської основної школи Володимир Марушак поетично розповів про юні роки «Вікторця» (так змалку називали майбутнього композитора), які проходили у Тудорковичах, де завжди до нього піснею-колисанкою приходила мати і давала наснагу творити ці неоціненні скарби, ці вічні мелодії Прибужжя.

    Ряд пропозицій висловиві завуч СШ № 2 м. Сокаля Орест Викрикач. Ось деякі з них: назвати Сокальську музичну школу іменем В. Матюка, зробити традицією нагородження випускників музшколи «Похвальним листом» ім. В. Матюка, надіслати статтю про В. Матюка в журнал «Дзвін», широко впроваджувати в програму національної школи творчість Віктора Матюка, якщо відкривати музей, то тільки на батьківщині композитора, і своїми враженнями про поїздку в США поділився перший заступник голови районного ТУМу ім. Т. Шевченка «Просвіта» Роман Сокіл. Він передав для книгозбірні нашої «Просвіти» дві книги від українського конгресового комітету Америки: «Ілюстровану історію України» М. Грушевського та «Історію української культури» Івана Крип'якевича.

    На засіданні виступили також голова комітету по відродженню української національної армії Іван Дзядик, голова районного проводу Української Республіканської Партії Ярои Штикало. Присутні зібрали підписи з вимогою звільнити народного депутата України Степана Хмару з-під арешту, бо суд над ним явно затягується.

    Володимир ПОЛЯНЧУК голова районного
    Товаристна української мови
    їм. Т. Г. Шевченка «Просвіта»

    Полянчук В. Вічні мелодії Прибужжя: вшанування 130-х роковин від д/н В.Матюка /В.Полянчук// Голос з-над Бугу.- 1991.- 28 лют.

     

    НАДИХНУЛА... ВЕСНЯНА  ГРОЗА

     

    18 лютого минає 155 років з дня народження видатного українського композитора Віктора Матюка

    «Цвітка дрібная» — то, наче візитівка, творчості композитора о. Віктора Матюка. Не кожен, хто чув цю неповторну мелодію знав, що створив ії наш видатний земляк. Розповім про обставини, які спонукали його до написання цього твору.

    Мій дідусь о.Іван Мащак був парохом в селі Корманичі біля Перемишля. На літніх канікулах у нього часто бував теолог Перемиської духовної семінарії, талановитий студент Віктор Матюк, який був сиротою, і походив з с. Тудорковичі. Хлопець мав неабиякий дар до музики, тому часто залюбки грав на п’ятиоктавному гранд-піаніно, яке було в дідуся Івана.

    Одного літа, під час перебування у Корманичах, Віктор став свідком сильної бурі, яка наробила великої шкоди в саду та на городі: поламала дерева вишень, яблунь, кущі, понищила квіти, град побив гусенят. Побачені дужі вразило юнака і надихнуло до написання мелодії до Шашкевичого вірша «Цвітка дрібная молила неньку...» нині відома як «Веснівка».
    Пишучи 60 х роках минулого століття спогад під заголовком «Перемиська школа українських композиторів», видатний український композитор Станіслав Людкавич, на знаючи обставин написання мелодії «Веснівки», не міг збагнути, що могло спонукати Віктора Матюка, який писав музику в романтичному стилі, як от, приміром, «Над Прутом у лузі», скомпонувати такий глибоко песимістичний твір.

    Згадана книжка С. Людкевича вийшла Друком у видавництві «Каменяр» у Львові, я читав її у Лондоні та подарував душпастирю з Перомишні о. митр. М. Матичакові, який очолював прощу з Англії до  Зарваниці.

    В цих самих Корманичах 1885 року народиі мій батько — о. Іван Мащак (молодший), і «Найдорожче» про нього написав вчитель історії СШ №34 м. Львова Ігор Федик, який оповів мені про обставини написання Віктором Матюком «Веснівки». Ця пісня не сходить з концертних програм, присвячених М.Шашкевичу у діаспорі. На жаль, бракує тенорів до її виконання, як от П.Мишуги, М. Менцинського, Голинського чи навіть В. Тисяка, що не сприяє популяризації цієї перлини тенорового співу.

    Володимир Мащак,
    вчитель історії.

     

    Мащак В. Надихнула…весняна гроза: 18 лютого минає 155 років від д/н видатного українського композитора о.Віктора Матюка /В.Мащак//Голос з-над Бугу.-2007.-16 лют.

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського