на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Творчість наших читачів

    Андрій П'ясецький

    Увійшов міністром лісництва до складу державного правління в 1941 році у Львові.
    Заснував і очолював лісовий інститут.
    Розстріляний німцями в листопаді  1941 року.

     

    ПРОМЕТЕЙ ІЗ СЕЛА РЕКЛИНЦЯ

    В теперішню добу голоду на правдиву історичну оцінку певних фактів і осіб,народилися мої  роздуми про біографії Дмитра Вітовського, Степана Бандери, нариси історії УПА, і нарешті прийшов час до опису життя Андрія П’ясецького. Та на превелике щастя живе у Львові людина, яка всі роки з волі своєї професії ішла до дослідницького осмислення постаті Андрія П’ясецького. Це старший редактор видавництва «Каменяр» Володимир Дудок. Про його наукову працю мені принагідно розказав історик Юрій Киричук, але те, що я побачив в дослідницькому портфелі,сповнило величезною повагою до цієї людини. Тому не буду переповідати всю біографію Андрія П’ясецького , бо це уділ майбутньої книги В.Дудка.

    Хто ж такий Андрія П’ясецький ? Хоча він і належав до українського уряду Соборної держави, проголошеної 30 червня 1941 року, хоча він і пройшов вишкіл в пластунському та національному середовищах, я би радше назвав його видатним вченим, а не політиком. Виховання в священницькій сім’ї, пластунське загартування з «Лісовими чортами»,  а серед них були такі героїчні постаті, як Роман Шохевич, позначилися на світогляді Андрія. Однак навіть трагічна розв’язка його життя не була спричинена політичними симпатіями П’ясецького, це була смерть Прометея.

    Не всі рукописи Андрія П’ясецького віднайдені, навіть не всі книги, які вийшли з друку «за перших совітів» відомі дослідникам. Але й з того, що вціліло, його ім’я постає так як Грушевський в історії, Менделєєв в хімії. Та, мабуть, буде найточніше порівняти його з Менделєєвим, бо П’ясецький відкрив  систему закономірностей росту лісів. Друга його заслуга, що, будучи головним лісничим лісів митрополита Шептицького, він заклав кедрові заповідники на Горганах. Третє, він обійшов всі ліси українського Підкарпаття, і зробив немало наукових відкрить. І що особливо цінно А. П’ясецький  у своїх працях вперше заклав основи вивчення екологічних проблем. Та що там заклав, віддав життя за порятунок українських лісів. Бо коли фашистська влада окупувала Галичину, було вирішено здійснити вирубку найцінніших лісових угідь. А саме на них П’ясецький  зробив своє відкриття, давши кваліфікацію лісів. Більше того, він побачив, що таке варварське відношення вплине на весь європейський ландшафт. З тою турботою поїхав до Кракова на розмову з німецькими вченими. Знайшов розуміння і підтримку. Донос в гестапо, що А. П’ясецький  не виконує розпорядження німецьких властей, коштував йому життя.

    Буде обманом казати, що на смерть він йшов без страху. Та він вже помирав вдруге. Якраз напередодні війни Андрія П’ясецького схопили енкаведисти і ув’язнили  в тюрму на «Бригідках». Якесь чудо врятувало його життя, бо всі в’язні були  розстріляні, крім тих, які перебували у крайній камері коридору.

    А приводом до рострілу А. П’ясецького  стала розправа, вчинена над українськими націоналістами у відповідь на загибель високих німецьких  сановників. Це сталося 27 листопада 1942 року.

    Андрій П’ясецький був дуже цікавою людиною. Щиро любив рідне село. Про те замилування свідчать дитячі оповідачки і юнацька поезія. Був він чоловіком талановитим на спілкування. Його приятелем був Роман Шухевич, Андрій любив і цінував наукову працю Митрополита Шептицького. Шляхетна дружба ріднила П’ясецького  з Олегом Ольжичем, сином українського поета О.Олеся. З ним вони познайомилися в часи археологічних розкопок. Але ніхто так його не любив, як дружина Маруся Федусевич. Прийде ще  час погляду істориків на цю мужню жінку. Бо вже  в 1934 році ми бачимо її на процесі по атентату на міністра Польщі Перацького. По смерті Андрія Марія рятуватиме від голодної смерті військовополонених. Один з них Петро Тернюк  після війни знайде Марусю Федусевич у Львові і забере з собою до Києва, тим, врятувавши від енкаведистів. Про її очарування і освіченість мені розповідала Марусина  подруга  Г.Жарська. Уявляю, який шлях для неї відкривав блискуче  завершиний курс на французький  філології Сорбонського університету. Однак все життя було підпорядковано єдиній ідеї – соборності і свободі України. Розповідають, що П.Тернюк, добрий літературний критик в найближчому оточенні признавався: «Ми добре з Марусею живемо, але вона любить тільки Андрія…» Так і спочивають вони в добрій злагоді на Українському головному некрополі – Байковому кладовищі. А  на Львівській горі Кортумівка Андрій, якого й після смерті любила Маруся …

    Чи це є випадковість, що найкращі люди України вмирають у вік Хреста? Та, певно, що ні. Бо українська державна ідея-це вічна Голгофа.

    То ж, прийдемо 30 червня до цвинтару в селі Реклинець і змолімо цю спізнілу молитву на могилах батька й матері, які віддали Україні Прометея. Мої маленькі школярики, яких я недавно вчив в школі, дізнавшись про Андрія П’ясецького , вивчили всю божественну літургію і прийдуть від княжого Галича, щоб віддати шану в день Державності всім борцям за волю України.

    Над кожним сьогодні, в ці праведні дні  насипмо високі стрілецькі могили.
     

    Ігор Коваль,  завідуючий Галицьким райвно, 
    викладач Івано-Франківської духовної семінарії.

    Коваль І. Прометей із села Реклинця: роздуми про життя міністра українського уряду 1941 року Андрія П’ЯСЕЦЬКОГО /І.Коваль //Голос з-над Бугу.-1991.-25 черв.

                              
            

     

    ЛІС – ЯК ЦІЛИЙ СВІТ

    Є люди, яких, незалежно від роду діяльності, називаємо мужами чину. На відміну від тих бездіяльних, кому все байдуже, і тих метушливих, хто шукає всюди слави і вигоди, вони неголосно, але самовіддано виконують свою роботу. Про них завжди згадують, але без них неможливий справжній поступ у цьому світі. Одним з-поміж когорти таких людей дії постає перед нами Андрій П’ясецький, український учений, політичний і громадський діяч, міністр лісів в уряді Ярослава Стецька. Він  у віці Ісуса Христа загинув від нацистської кулі після виснажливого кількамісячного ув’язнення. А його праця «Про побудування і біологічний розвиток ряду типів українського лісу», видана майже 70 років тому мізерним тиражем (усього 25 примірників), залишається актуальною і нині, в умовах тотальної екологічно-моральної кризи, коли людина все більше віддаляється від природи, зосереджується на прагматичному і минущому.
    Гармонія із собою, природою, нацією

    Народився Андрій П’ясецький 27 серпня 1909 року в галицькому селі Реклинець. Він був п’ятою, наймолодшою, дитиною у сім’ї  місцевого пароха, отця Лева та Софії з роду Подолинських. На формування світогляду Андрія вплинуло те, що його старший брат Володимир був хорунжим УГА і загинув у бою з польськими окупантами під Жовквою. Вже під час навчання у Львівській державній українській гімназії юний П’ясецький вступив до «Пласту» - скаутської молодіжної організації, яка ревно плекала у вихованців релігійну та патріотичну свідомість.

    Друзі, знайомі Андрія П’ясецького пригадували, що ліс він любив з дитинства. Тож зрозуміло, чому при вступі до «Пласту» його вибір припав на курінь «Лісових чортів». Його старші брати – рідний Юрій і двоюрідний Петро – на той час уже були членами куреня. От Дусько (так називали Андрія вдома, це ж прізвисько закріпилось за ним і в курені), хоч і не вирізнявся фізичною силою і був близькозорим, проте не уникав жодного таборового вилазу у Карпати.

    Після закінчення гімназії П’ясецький, не вагаючись, вступає до Львівської політехніки на рільничо – лісовий факультет. Навчання хлопця давалося легко. За наукою не забував і про «Пласт». 22 червня 1929 року відбувся збір куреня з нагоди посвячення прапора. П’ятдесят три старші пластуни співали гімн, слова якого написав Андрій:
                       Прапор наш! Багато
                       впаде в бою,
                       Багато згине в тюрмах,
                       Засланнях,
                        Та всім їм перед смертю
                        їм страшною
                        з’явися  ти в останніх
                        ясних снах.
    Готові до самопожертви за волю народу, юнаки були свідомі того, які випробування їх чекають… Уже через рік буде вбитий під час бойової акції Української військової організації її член Гриць Пісоцький. Це дасть привід польській владі розпустити чи, як тоді казали, розв’язати «Пласт». До Берези Картузької потрапить поет, член екзекутиви ОУН-Богдан Кравців. Виїхавши з батьками на Велику Україну,  Тарас Крушельницький буде розстріляний у Києві в 1934 році. 1944 року в янівських лісах як воїн УПА загине двоюрідний брат Андрія – доктор права Роман Мармаш, а близький товариш-архітектор Ігор Старосольський - помер рано, виснажений ув’язненнями  у радянських концтаборах. 1950 року впаде в нерівному бою з енкаведистами головний командир УПА Роман Шухевич… Розкидає лиха доля «лісовиків» по світу, і лише двом із них-інженеру Юліану Воробкевичу та професору медицини Степану Коржинському-пощастить, доживши до сивини, дочекатись відродження «Пласту» у Львові…

    У серпні 1929 року Андрій разом зі своїм куренем вирушив у подорож на Поділля. Поблизу Золотого Більча, оглядаючи цікаві з геологічного погляду печери, зустрів Олега Кандибу (Ольжича) – археолога, поета, який згодом загинув у фашистському концтаборі  «Заксенхаузен». Залишившись у Золотому Більчі на кілька днів, допоміг йому проводити розкопки печерного поселення початку мідної доби.
    Патріотизм і наука

    Отримавши диплом інженера лісівника, Андрій П’ясецький організував технічне лісове бюро «Сільва», що займалось веденням лісового господарства у приватних лісах. Новостворене бюро стало однією з ланок у мережі господарських українських організацій, таких, як «Маслосоюз», «Сільський  господар» тощо, які під гаслом «Свій до свого по своє» у сукупності становили альтернативу окупаційній економіці. Постійними замовниками «Сільви» були  Греко-католицька консисторія, що володіла значними масивами лісів (тільки в Горганах їх площа сягає 75 тисяч гектарів), і Земельний банк гіпотетичний, теж на той час багатий лісовласник.

    Надто бентежило Андрія жахливе колоніальне розграбування карпатських лісів. Довжелезні потяги, вантажені першокласною деревиною, нестримною мчали на захід. Хто знав , що через десятки літ уже інші – червонозоряні сокири ще завзятіше рубатимуть ліси Українських Карпат. П’ясецький добре тямив, що тотальне знеліснення Карпатських гір, ким би воно і заради якої мети не здійснювалося, раніше чи пізніше призведе до небаченої катастрофи: частішатимуть і суворішатимуть повені, зсуви. До  того ж Карпати – то легені Європи. Зважаючи на це, у 1934 році під егідою фізіографічної комісії Науково – технічної школи П’ясецький заснував у Горганах, на території, що належала греко-католицькій. церкві, кедровий заповідник. Тодішній митрополит УГКЦ Андрей Шептицький із розумінням ставився до ініціатив молодого лісівника, всіляко йому сприяючи і допомагаючи.
          

    Після того як розпочалась польсько-німецька війна, П’ясецький, не зволікаючи, організовує на базі колишньої Дирекції державних лісів Лісосировинний трест, звільняє старі скоромповані кадри, ставлячи на їх місце людей чесних, патріотично свідомих.

    Також активно Андрій Львович бере участь у роботі підпільного «Пласту». Оскільки 1930 року польська влада офіційно заборонила цю молодіжну організацію, А.П’ясецький  із братом Юрієм винаймав квартиру, куди часто сходились скаути-побратими. Дружиною Андрія теж стала пластунка,  донька відомого українського адвоката Марія Федусевич.

    Прагнучи серйозно займатися науковою справою, Андрій П’ясецький  у 1940 році йде працювати у Політехнічний інститут. Незабаром отримує звання доцента кафедри лісової ботаніки і розпочинає дослідження лісової типології, проблеми якої для умов Західної України були зовсім не розроблені. Його увагу привертає неповторна природа Розточчя. Тут, на головному Європейському вододілі, відбувається нашарування різних природно-кліматичних зон; бере початок багато річок, є високо дебетні джерела. А місцеві лісостани мають ознаки пралісів, трапляються валун та мурени-сліди великого зледеніння. Андрій П’ясецький  організовує в Янові Лісову науководослідну станцію, закладає на Розточчі пробні площі. У цьому унікальному місці молодь лісівників починає закладати типологічний профіль.

    У 1940 році Пясецький їде у наукове відрядження до Києва, щоб особисто  познайомитися з видатним ученим-лісівником, фундатором української типологічної школи Петром Погребняком, котрий залісив Олешківську піщану пустелю на Херсонщині. Інтенсивна наукова діяльність Андрія П’ясецького в останні роки життя була різнобічною. Він видає розвідки, впроваджує передові підходи до класифікації лісів  у навчальну практику, захищає кандидатську дисертацію на тему «Карпатський кедр, його охорона і кедрові заповідники».
    На чатах природи

    У червні 1941 році П’ясецького несподівано заарештували. НКВС  запроторили його у львівські Бригідки, в’язницю, яку більшовики перетворили на фабрику смерті для українських патріотів. Але того разу Андрієві вдалося врятуватися, його Голгофа була ще попереду. Незабаром, 30 червня, у Львові відбулися Українські національні збори, де проголосили відновлення Української самостійної держави на чолі з Ярославом Стецьком. Головував на зборах Юрій Полянський, професор геології, колишній сотник УГА, котрий у трагічному 1919 році, прикриваючи артилерійським вогнем із Високого Замку відступ січового стрілецтва, останнім зі своєю сотнею покидав Львів. Андрій П’ясецький віддавна товаришував із Полянським. Тому Андрій Львович погодився обійняти пост міністра лісів в уряді Ярослава Стецька. Зрештою, тестя Пясецького, Юрія Федусевича, було призначено міністром справедливості.

    Нацисти, як і слід було чекати, не визнали відновленої Української держави. Одна за одною накочуються репресії. 15 вересня 1941 року гестапівці заарештовують 300 членів ОУН, серед них Я. Стецька і С.Бандеру, розстрілюють 15 керівних діячів цієї організації. У директиві оперативної команди Ц/5 поліції безпеки та СД за №12/41 від 25 листопада 1941р. із грифом «Таємно, державної ваги», надруковано: «Всі активісти бандерівського руху повинні бути негайно заарештовані і після допиту без шуму ліквідовані під виглядом грабіжників».

    У скрутних умовах чергової окупації А. П’ясецький організовує Український лісовий науково-дослідний інститут, згуртовуючи довкола себе талановитих науковців. Сам же не полишає праці на Янівській дослідній станції. Після призначення надлісничим Янівського лісництва, площа якого становила 14 тисяч гектарів, П’ясецький, уже вкотре, виявив тверду громадську позицію. За наказом керівника лісів форстмайстра Ганса Барта, який прибув із Кракова, це дослідне лісництво було перетворене на звичайне надлісництво. Плани вирубок у другому півріччі 1941 році доведено до 24 тисяч кубометрів-для цього треба знищити увесь цінний ліс! Андрій їде до Кракова, де у Головному управлінні лісів працював професор Мантель, визначний учений, аргументовано доводить йому, що знищення лісів на теренах головного Європейського вододілу загрожує екологічною катастрофою. Мантель домагається того, що янівські ліси визнаються науковим  об’єктом, підпорядкованим лише йому.

    Одначе такого зухвалого невиконання  директив нацистської влади ніхто вченому-лісівнику пробачити не міг-Барт доносить у гестапо, що П’ясецький  не виконує його наказів . 8 січня 1942 року в Страдчі Андрія заарештовують. Ув’язнений у тюрмі на вулиці Лонського,  Андрій Львович добровільно зголошується працювати санітаром, допомагаючи хворим на тиф в’язням. Сам переносить цю тяжку недугу. І ось-смертний вирок. 25 листопада 1942 року його розстріляли. Українська земля втратила ще одного вірного сина-патріота, мужнього вартівника лісу, котрий до останнього подиху не поступився загальнолюдською мораллю.

    Мирон ГОРОШКО, Володимир ДУДОК,
    Національний технічний Університет України.
    м.Львів.

    Горошко М. Ліс – як цілий світ:Андрій П’ясецький,100-річчя від дня народження якого минуло, самовіддано стояв на чатах природи і Батьківщини /М.Горошко, В.Дудок //Голос з-над Бугу.-2009.-18 вер.-С.2.

     

     

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського