|
 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Олег Романів(1928-2005)Вчений в галузі фізико-хімічної механіки, академік, .
Вчений зі світовим іменем – родом з Сокаля
Належну оцінку особистоті переважно даєм після її втрати. Ця істина приходить на думку, коли згадуєм Олега Романіва, уродженця і почесного громадянина Сокаля, який раптово, на вершині своєї багатогранної наукової, громадської діяльності, відійшов у вічність 3 листопада 2005 року. Олег Романів виховувався у національно-свідомій українській родині. Його батько під час визвольної боротьби нашого народу за незалежність (1917-1919 рр.) був у корпусі Січових стрільців, мати працювала в секретаріаті ЗУНР. Після Другої світової війни батьки вчителювали. Наукову і суспільно-публіцистичну діяльність Олега Романіва можна поділити на два періоди. Перший — це професійна наукова діяльність, пов"язана з фізико-механічним інститутом НАН України. Він був провідним українським вченим в галузі металознавства, автор 380 наукових праць та ЗО винаходів. За свої наукові здобутки удостоєний двох Державних премій України в галузі науки і техніки. Другий період пов"язаний з відновленням НТШ в Україні (1989 р.). Олег Романів, як генеральний секретар Світової ради наукових товариств ім. Т. Шевченка, радикально змінює напрямок своєї творчої праці в руслі потреб національного відродження. Упродовж останніх шістнадцяти років його дослідницька діяльність пов’язана з проблемами історії української науки і культури, поверненням історичної пам’яті, національної самобутності. Редактор численних книг, в тому числі «Західноукраїнська трагедія 1941», публіцистичних статей «Яку державу будує Україна?», «Чи стала Україна українською?». Декотрі з цих публікацій друкувались у часописі «Голос з-над Бугу». Олег Романів здійснював координаційну роботу крайових структур Наукового товариства ім. Шевченка в Україні, США, Канаді, Західній Європі та Австралії. Нині НТШ в Україні об"єднує понад 1400 вчених, які зосереджені в 6 секціях та 35 різноманітних комісіях. Шістнадцять років працював незмінним секретарем Товариства Олег Романів, стільки ж літ головою НТШ був тільки Михайло Грушевський (1897-1913 рр.). Я двічі побував у приміщенні НТШ у Львові. Олег Романів з гордістю показував «маєтки» Товариства — два конференц-зали, бібліотеку з книжковим фондом 40 тис. примірників. При Товаристві створений дослідно-видавничий центр НТШ з комп'ютерним осередком, є своя друкарня. На жаль, вся діяльність Товариства здійснюється без державної підтримки, а виключно за рахунок патріотичних спонсорів та видавничої діяльності. Востаннє Олег Романів побував в Сокалі у вересні 2005 року, де презентував четвертий том «Надбужанщини». Він радо зустрівся з земляками, відповідав на численні запитання. Дуже любив своє родинне місто, називав його перлиною Галичини, бастіоном українства. Сокальська вчительська семінарія, педучилище і гімназія були духовним центром української освіти і культури. Молодь, яка вибрала вчительську професію, мала чи не найвищий рівень патріотизму та відповідальності за долю країни. Напередодні останньої його зустрічі з сокальцями, у часописі «Голос з-над Бугу» була опублікована рецензія-роздум на книгу-дослідження «Невідомі сторінки історії Сокальського педучилища» Валентини Фенчин, у якій Олег Романів, зокрема, писав: «Той факт, що на Сокальщині, цьому великому північно-галицькому районі і, зокрема в Сокалі, немає сьогодні навчального закладу з підготовки вчителів, слід вважати анахронізмом минулого, який наносить шкоду розвиткові культурного потенціалу цього регіону. Необхідно домогтися відновлення діяльності вчительської семінарії, цього духовного центру української освіти». Депутати Сокальської міської ради на сесії ще у 2004 році одноголосно прийняли рішення «Про відновлення функціонування педучилища в Сокалі». А у 2007 році аналогічне рішення прийняла Сокальська районна рада. Дай Боже, аби ця мрія, нині вже покійного академіка, здійснилася. Зиновій СТОНИЦЬКИЙ, Стоницький З. Вчений з світовим іменем – родом з Сокаля [Олег Романів]/З.Стоницький//Голос з-над Бугу.-2008.-21 бер.
Гуманітарні контрапункти Олега Романіва
Про успішного вченого механіка-матеріалознавця Олега Романіва я був наслуханий і раніше. Але особисто познайомився з ним щойно під час пам'ятних установчих зборів відродженого НТШ в Україні у жовтні 1989 р. і зблизька пізнав упродовж наступного незмінного шістнадцятилітнього його головування в цьому Товаристві. Як керівник секції етнографії та фольклористики і член Президії НТШ усього того часу, я мав змогу бачити його безпосередньо в ділі, у процесі вирішення багатьох справ і завдань. А були вони, ці справи і завдання, зазвичай надзвичайно важливими і складними. Передусім, щодо базисного забезпечення діяльності Товариства. Воно відроджувалося в Україні вже при останніх подихах більшовицького режиму — на хвилі задіяної потужної атракції понад-столітньої славної традиції НТШ як одного з найяскравіших символів українства з іменами М.Грушевського, І.Франка та цілої плеяди найвизначніших наших учених останніх десятиліть XIX — XX століть. Але з матеріального погляду відродження його діяльності у Львові починалося фактично з чистого аркуша Так, була велика моральна і матеріальна підтримка з боку діяспорних чинників НТШ. Але треба було вміло її, цю підтримку, реалізувати, а, головне — рішуче здобувати засоби й оперативний простір тут, в Україні. Основний тягар цього нелегкого обов'язку взяв на свої плечі Голова. Вибивання у влади приміщення для оселі Товариства — спочатку по вул. Ген. Чупринки, 21, а далі й по вул. Винниченка, 24 в будинку, який колись був власністю НТШ, капітальні ремонти цих приміщень, облаштування робочих служб, обладнання, організація бібліотеки, книгарні, друкарні та багатьох інших компонентів інфраструктури, необхідних для нормального функціонування Товариства. У все це та численні інші організаційні справи Товариства з головою поринув Олег Романів, пожертвувавши для всього цього неймовірні зусилля, небуденний менеджерський хист і багато часу. Важко було уявити собі, що при такій масштабній заангажованості ентешівськими потребами ця людина ще могла знаходити сили і час для своєї фахової наукової роботи, для службових обов'язків в академічному науково-дослідному інституті. Поряд з розбудовою відродженого в Україні НТШ не менш важливою проблемою було утвердження рації теперішнього існування Товариства і престижності членства в ньому. Адже в часи української бездержавності ця громадсь ка інституція повинна була певною мірою компенсувати відсутність національної академії наук. Тепер же не бракувало скептиків, які сумнівалися, мовляв: навіщо Товариство, коли маємо Академію, яка є головним організатором і представником української науки? Інші пропонували зробити Товариство альтернати¬вою казенній Академії і т.п. Ця концептуальна засада виявилася стратегічно правильною і послідовно реалізовувалася на різних ділянках діяльності Товариства, зокрема громадсько-політичній, просвітницькій і науково-видавничій. Товариство ніколи не замикалося в рамках академізму, а в своїй сукупній громадській постаті, особі своїх членів і керівництва намагалося бути дієвим виразником і чинником українського життя. Завдяки великою мірою ініціативі О.Романіва Товариство багато зробило для активізації сил інтелігенції і залучення її голосу до вирішення актуальних суспільно-політичних і культурних проблем українського сьогодення. Організовувало виступи в пресі, по радіо, телебаченні, звернення й листи до Президента та інших гілок влади на захист прав і повноцінного державного функціонування української мови, книжки, масмедійного слова, оберігання, пропагування і примноження культурної національної спадщини; ініціювало відзначення пам'ятних дат української історії та культури, ювілеїв їх визначних діячів, брало участь в організації і проведенні українознавчих конгресів, конференцій, симпозіумів міжнародного, всеукраїнського та інших рівнів. А найголовніше — звернуло особливу увагу на опрацювання і публікації досліджень та матеріалів тих ділянок з української історії та галузей культури, які з різних причин залишалися невисвітленими чи затемненими тенденційними антиукраїнськими потрактуваннями. У цьому зв'язку якось особливо розкрилася небуденна організаторська і творча індивідуальність «технаря» О.Романіва. Зокрема, його пильна увага до гуманітарних наук. Він виявив високе усвідомлення того, що в часи большевицького тоталітаризму ці науки зазнали найболючіших втрат, руйнування і деформацій. А тому як голова Товариства всіляко намагався створити для них режим найбільшого сприяння. Реалізація цього акценту здійснювалася як по лінії відповідного спрямування діяльності гуманітарних секцій і комісій Товариства, так і його видавничих пріоритетів, у яких головне місце посіли публікації і перевидання важливих праць і першоджерельних матеріалів з української історії, мовознавства, літературознавства, етнографії, фольклористики, мистецтвознавства, бібліографії, географії. При цьому й сам голова не просто підтримував, а якнайдіяльніше приєднався до виконання багатьох потрібних робіт у гуманітарній сфері. Навіть побіжне ознайомлення з реєстром його публікацій за роки незалежної України (Див.: О.Романів. Бібліографічний покажчик. — Львів, 2007) переконує і дивує, як наполегливо і плідно займався він цією тематикою. Це, передусім, систематичні виступи з актуальних питань суспільно-політичного і культурного життя в Україні в тісному поєднанні зі складнощами її державотворчих процесів. Як відомий учений і керівник авторитетної історично заслуженої української наукової організації, він послідовно відстоював у своїх політологічних і публіцистичних працях потребу будівництва й утвердження української національної і демократичної держави. Ось для прикладу лише кілька заголовків його статей і брошур: «Власна державність як аксіома виживання та розквіту»(Вісник НТШ. — 1992. — № 4); «Вибір шляху до національної держави чи російської губернії?» (Молода Галичина. — Львів, 1994. — № 130, 132, 133, 135); «Пограбування нації: підсумки та проблеми приватизації в Україні»(Ратуша. — Львів, 1994. — № 27, 28); «Яку державу будує Україна» (Львів: НТШ, 1995); «Чи стане Україна українською? ...«(Львів: НТШ, 1998); «Новітній інструмент російщення України» (Універсум. — Львів, 2001.— №7-10). В умовному тематичному групуванні виступів О.Романіва на полі гуманітаристики другий особливо численний блок складають його дослідницькі й оглядові статті, промови, доповіді на різних форумах, інтерв'ю, хронікальні замітки, присвячені Науковому Товариству ім. Т.Шевченка. Сукупність цього матеріалу показує велику увагу О.Романіва до вивчення історії цього Товариства, аналізу діяльності на різних етапах його становлення і розвитку, осмислення його здобутків і ролі та заслуг багатьох чільних постатей. Причому дбав про те, щоб ці відомості, які в підсовєтських умовах були закритими і забороненими, дійшли до свідомості якнайширших кіл громадськості, прозвучали на сторінках преси, популярних видань, по радіо і телебаченню. Так само намагався якнайдокладніше фіксувати та інформувати широкий загал про все те, що робить і чого домоглося відновлене НТШ в Україні. Неоціненними першоджерелами відомостей про цей новітній етап історії Товариства стали, зокрема, редаговані О.Романівим «Вісник НТШ»(виходить два рази на рік — до весняної наукової сесії й осінніх загальних зборів НТШ) і продовжений з попереднього часу щорічник «Хроніка наукового Товариства ім. Шевченка». Кількісно значною і суттєво істотною є група праць О.Романіва про визначних діячів НТШ, багатьох подвижників української науки, про події і факти української історії та культури, особливо новітнього періоду. Це численні статті і нариси-портрети, розвідки, передмови до здійснюваних в НТШ видань і перевидань потрібних маловідомих в Україні праць, що вийшли в діяспорі; редакторська робота над випусками ентешівських серій «Українознавча бібліотека», «Визначні діячі НТШ» та ін. Немає можливості докладніше зупинитися тут на цьому об'ємному пласті виконаної роботи. Оглядово вона охарактеризована у вступній статті до бібліографічного покажчика праць О.Романіва1. Хочу тільки зауважити, що на загал це оригінальні і змістовні авторські роботи, позначені докладним вистудіюванням і осмисленням кожної конкретної теми, зазвичай власним потрактуванням і баченням її крізь призму потреб і реалій сьогодення. Нерідко такі оцінки постатей, інтерпретації подій і фактів основуються і на власному досвіді, спогадах автора і на тому, як свого часу сприймав, переживав їх він і його сучасники. Такий виразний відбиток переживань і настроїв ще з хлоп'ячих років несе, зокрема, зміст підготовленої О.Романівим у співавторстві з активісткою Львівського обласного товариства «Пошук» Інною Федущак книги «Західноукраїнська трагедія 1941» (Львів — Нью-Йорк, 2002) — вражаюча документальна розповідь про один з найжахливіших злочинів большевизму, масове катівське винищування політичних в'язнів у тюрмах на західноукраїнських землях у червні-липні 1941 р. під час втечі «доблесних» чекістів перед наступаючими гітлерівськими військами. Емоційні і моральні переживання та «обов'язок пам'яти» (за словами Івана Дзюби2) привели О.Романіва і до книги про інший великомасштабний злочин комуністичної системи супроти українського народу — підготовленого дослідником Євгеном Місилом в Польщі у 1993р. збірника документів про насильну депортацію українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя з їх прадідної землі, що після Другої світової війни опинилася в межах Польщі, зокрема особливо жорстоку фазу цього злочину т.зв. акцію «Вісла» в 1947 р. О.Романів підтримав ідею українського перекладу цієї праці і постарався про її видання в НТШ3. «Обов'язок пам'яти» й органічність зв'язку зі своєю Малою батьківщиною — Сокальщиною і містечком Сокалем — були головною спонукою істотної причетності О.Романіва до опрацювання і видання об'ємних книг «Сокальська гімназія: Пропам'ятна книга» (Львів, Сокаль: НТШ, 2001) та 4-го тому підготовленого в діяспорі історично-мемуарного збірника «Надбужанщина: Сокальщина, Радехівщина, Кам'янеччина, Холмщина і Підляшшя, Берестейщина». (Львів; Торонто: НТШ, 2004). Для першої він написав передмову і кілька статей, зокрема про роки свого навчання в Сокальській гімназії («Сокальська державна гімназія в 1941-1944 роках»). До другої також додав свою передмову і статті про трагічну історичну долю надбужанської землі та діяспорні томи «Надбужанщини» («Патріотичний подвиг надбужанських «журавлів»). Аналогічних фактів ініціювання та діяльної співучасті О.Романіва в опрацюваннях різних невідомих і маловідомих сторінок з недавньої української історії, видання і перевидання відповідних студій і документальних матеріалів — багато. Він проникливо розумів потребу таких праць і вміло організовував їх виконання та появу друком. Ось приклади із мого власного досвіду. В рамках XVI наукової сесії НТШ у березні 2003 р. цикл доповідей секції етнографії і фольклористики був присвячений 70-й річниці голодомору в Україні 1932-1933 років. Ознайомившись з текстами доповідей, О.Романів запропонував підготувати і видати на їхній основі окремий збірник. Залучив до участі в ньому ще деяких авторів, зокрема відомого американського дослідника цієї теми Джеймса Мейса, який подав одну з останніх своїх праць (помер влітку 2004 р.) розвідку «Політичні причини голодомору в Україні». Сам написав статтю «Голодомор 1932-1933 років — геноцид України (причини, масштаби, наслідки)» і провів значну роботу щодо добору ілюстрацій та інших документальних матеріалів. Видана під егідою НТШ книжка «Відлуння голодомору-гено-циду 1932-1933. Етнокультурні наслідки голодомору в Україні» (Львів, 2005) стала примітним явищем, особливо з погляду осмислення мало-дослідженої досі проблеми руйнівного впливу голодоморної трагедії на духовність і традиційну культуру українців. А ще таке: якось після однієї зі своїх поїздок за океан О.Романів показав мені надруковану на циклографі в діяспорі 1973 р. брошурку з п'єсою Костянтина Гупала «Тріумф прокурора Дальського», яку він знайшов на складі НТШ в Нью Йорку. З розповідей від різних людей я знав про голосну в свій час виставу цього гострого антибольшевицького твору, блискуче здійснену у Львові на початку 1942 р. відомим режисером і актором Володимиром Блавацьким. Читав рецензії і відгуки на неї в пресі. Але сам текст п'єси залишався для мене невідомим. Десь наприкінці 90-х рр. минулого століття якийсь добродій приніс у відділ україніки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України машинописний примірник п'єси К.Гупала без титульної сторінки і списку дійових осіб та з деякими іншими купюрами. З допомогою привезеної публікації встановлювалися пропуски в машинописному тексті, а останній у свою чергу допоміг виявити моменти, які випали в друці. З'явилася можливість більш-менш поправної у даний час реконструкції тексту п'єси. О.Романів гаряче підтримав цю ідею. Виявилося, що він колись, у свій юнацький час бачив цю виставу, зберіг про неї спогад. Так виникло перше в Україні видання драми К.Гупала, здійснене за ухвалою Видавничої ради НТШ (Львів, 2001), в супроводі дослідницької розвідки автора цих рядків і статті О.Романіва «Театральний спогад із далекої юності». З благословення О.Романіва я був причетний до видання в НТШ оригінальної і вельми цікавої пам'ятки — збірки «Коломийки з села Верхня» (Львів, 2000) в записах Миколи Климишина — з юних років активного бойовика і багатолітнього діяча ОУН, в'язня польських і німецьких тюрем, а після Другої світової війни — політичного емігранта, автора двотомних споминів «В поході до волі»(1975, 1978). Його збірка коломийок особлива тим, що записи їх здійснено вже на схилі довгого і складного життя автора (помер, проживши 95 років у 2004 р.) на основі збережених у пам'яті текстів з рідного села Верхня Калузького р-ну Івано-Франківської обл.; що вони, ці записи, виконані на належному фаховому рівні (М.Климишин навчався в 30-х роках у Краківському університеті, слухав лекції відомого українського філолога Івана Зілинського) і подані в супроводі змістовних діалектологічних та етнографічних коментарів. Це лише окремі штрихи до вартої докладнішого дослідження теми багатоголосся зацікавлень і напрацювань О.Романіва на різних ділянках української гуманітаристики. В його особистості було багато від рідкісного в нашу добу оцього класичного типу вченого-енциклопедиста. Дивував умінням відкривати, заохочувати і підтримувати продуктивні наукові й громадсько-культурні ініціативи. Володів цінною якістю генерування ідей і гуртування навколо їхньої реалізації заінтересованих та підготовлених людей. Погодьмося, що в умовах громадського статусу діяльності НТШ це для його керівника винятково важлива і життєво необхідна риса. І, взагалі, коли сьогодні оглядаємо діяльність відновленого в Україні НТШ, то переконуємося, що для його повноцінного життя в новочасних умовах далеко не досить було потенціалу славної традиції цього Товариства з великими іменами його фундаторів і подвижників. Конче потрібна була ініціативна, інтелігентна, багатогранно обдарована і харизматична особистість лідера, здатного забезпечити поєднання тяглості цієї традиції з новими потребами і завданнями Товариства, здійснити його становлення, розбудову, розвиток та утвердження активної національно-патріотичної позиції в контексті з сучасним станом української науки та процесом побудови Української Держави. На щастя, такий лідер виявився в особистості Олега Романіва. Будівничо-організаторська його діяльність в НТШ останнього десятиріччя XX — початку XXI ст. за своєю масштабністю і значущістю в багато чому асоціюється з тим, що сто років тому робив Михайло Грушевський для піднесення цього Товариства до гідності достойного репрезентанта української науки в Європі. Так чи ні, але немає сумніву, що понад півторадесятилітній період відновленої діяльності НТШ в Україні, його успіхи і здобутки нероздільно пов'язані з іменем Олега Романіва. 1 Див.: Карась А. Українознавство та суспільна тематика // Олег Романів. Бібліографічний покажчик.— Львів: НТШ,2007. — С.23-38. Роман Кирчів Кирчів Р. Гуманітарний контрапункти Олега Романіва // ДЗВІН.-2008.-№3.-с.86-89.
|
21 березня минає 80 літ від дня народження видатного вченого сучасності — академіка, професора, лауреата Державних премій України, заслуженого діяча науки і техніки, генерального секретаря Світової ради Наукових товариств ім. Т. Шевченка Олега Романіва (на знімку).
