• Про бібліотеку
• Історія бібліотеки
• Працівники РЦБС
• Статут бібліотеки
• Покажчик

Петро Саноцький (1904-1944)

Визначна постать історії Сокальщини. Громадський діяч. Вчився в Сокальській гімназії. Життя присвятив боротьбі за незалежність України. Народився в с. Тартакові. Загинув в 1944 році від рук польських терористів.

ОРЕЛ СИЗОКРИЛИЙ

"Орел Сизокрилий" — ось один із журналістичних псевдонімів мого незабутнього друга д-ра Петра Саноцького і я не міг придумати кращого заголовка до свого короткого спогаду про нього. Таким орлом бачу його в своїх спогадах з 1920-их років, коли то наш Петро був "полковником" (згодом кошовим) українського Пласту в Сокальщині. Високий, стрункий, з бистрим поглядом і буйним кучерявим волоссям, часто маршував вулицями Сокаля на чолі двох пластових "полків" (куренів) — хлоп'ячого і дівочого, під звуки козацьких і стрілецьких пісень. На вид того цвіту України серце раділо, а дівчата просто мліли, задивляючись на вродливого юнака — орла Петра.

Петро був у той час організатором і душею української молоді в Сокалі, пориваючи всіх за собою своїм запалом, ідейністю, революцій­ним патріотизмом. Народжений 1904 року в Тартакові, Петро — по програній збройній боротьбі Західньої України з поляками, коли розв'я­зано український Пласт, заборонено український університет, накиду-вано польську викладову мову в школах — без вагання включився в революційну працю УВО і з тих позицій діяв на молодь і серед молоді.

Сам пильно вчився і студіював. По гімназійній матурі, влітку 1925 року був покликаний до війська, але відбув тільки 6-місячний курс "підхорунжих", а тоді вписався на теологію в Перемишлі. Тут студію­вав три роки (1925-27), а закінчив богословські студії на теологічному факультеті Львівського університету, в 1929 році. Перемиський єпископ Йосафат Коциловський пропонував йому виїзд до Риму на дальші студії, але Петро мав інші пляни. У Львові бував на авдієнціях у митрополита Андрея Шептицького і мав дуже добру опінію у вищих духовних колах. Однак він не захотів висвячуватися на священика, бо уважав, що зможе більше прислужитися Україні "в цивільному". Осяг­нувши ступінь маґістра теології, Петро записався на правничий факуль­тет, який закінчив у приписаному часі докторатом, а також здобув докторат за працю про Берестейську унію. Не задовольнившись цим досягненням, він далі студіював церковне і старослов'янське право з наміром здобути дальші докторати.

Під час студій ніколи не припиняв своєї організаційної та суспільно-громадської праці. Був завжди активним провідним членом Студентської Секції Т-ва "Просвіта" в Сокалі, членом студентських органі­зацій у Львові, членом сокальського куреня старших пластунів "Кри­латі", членом "Просвіти", "Рідної Школи", "Відродження", кооперативи, спортивних гуртків і ін. Одночасно у відділі пропаганди УВО був зна­ний як відважний і невтомний працівник і, як такий, був у 1928-30 рр. кандидатом на референта пропаґанди в Крайовій Команді УВО.

В час злопам'ятної пацифікації в Галичині 1930 р. він попав у руки польських карателів — "уланів" і зазнав важкого катування канчуками, так що довго відлежав ці побої. Про це є й згадка в книзі "На вічну ганьбу Польщі".
Замітна стаття Петра Саноцького на організаційно-виховні теми п. н. "За душу майбутньої нації" була друкована в "Новому Шляху" (тоді в Едмонтоні) і в "Розбудові Нації" 1932 р.

Завжди прямий і безкомпромісний, Петро був щодо різних опорту­ністів твердий і рішучий. Голосною була його випадкова зустріч у Тартакові з одним послом до польського сейму, якому Петро відмо­вився подати руку, кажучи: "Хруням руки не подаю!" Це його крилате слово стало тоді відомим у цілому повіті.

Як неструджений організатор української молоді, Петро Саноць-кий від ранніх юнацьких років гуртував довкола себе українську дітвору і доріст, вів з ними розмови на патріотичні теми, опісля організував у гуртки і переводив регулярний вишкіл, використовуючи для цього прогулянки в поля, ліси, на ріку. Його розмови й гутірки були завжди переплітані веселими жартами і навіяні погідним гумором, так що дітвора і юнацтво завжди почувалися в його товаристві дуже добре і з великою охотою горнулися до нього. Всіх їх Петро заохочував до науки в гімназії, говорив про це з батьками здібніших дітей, багатьох підготовляв безінтересовно до гімназійних іспитів. М. т. у 1924 р. Петро заложив "Рідну Школу" в селі Русинь на Белзчині, де вчив дітей групами по 10 учнів, обходячи в той спосіб польське законодавство про приватні школи.

Зі старшими юнаками він переводив військовий вишкіл, теренознав-ство і картознавство, завжди нав'язуючи до визвольних змагань 1918-21 рр. та вказуючи на неминучість нового збройного чину українського народу в близькому майбутньому. Випробуваним юним друзям давав читати підпільні видання УВО й ОУН.

З численних тодішніх "акцій" Петра Саноцького варто згадати бодай кілька, що їх мені ще нині нагадали побляклі вже знімки з тих часів:
— побудова української захоронки для дітей, враз із приміщенням для Сестер Служебниць у Тартакові, помічними силами юнаків, що їх зорганізував, навчав і виховував наш Петро (він і надалі залишився "опікуном" цієї захоронки);
вицементування таким самим "шарварковим" способом, з ініціятиви і під наглядом Петра, могили українському Незнаному Воїнові в Тартакові; в цій почесній праці брали участь м. ін. тодішні учні і студенти — Петро Гудим, Іван Бойко, автор цих рядків і інші;

- зорганізування "чоти наколесників" з молоді Сокальщини, що організованим порядком вибиралася щороку літом на славнозвісні все­народні здвиги на Білій горі на Підлиссі (Золочівщина) у стіп могили-пам'ятника в честь пробудителя Галицької України о. Маркіяна Шашкевича.

Ці й подібні акції й нагоди Петро Саноцький використовував якнайкраще для дальшого всебічного вишколу українського юнацтва і молоді.

Був завжди активним провідним членом Студентської Секції Т-ва "Просвіта" в Сокалі, членом студентських органзацій у Львові, членом сокальського куреня старших пластунів "Крилаті", членом "Просвіти", "Рідної Школи", "Відродження", кооперативи, спортивних гуртків і ін. Одночасно у відділі пропаганди УВО був знаний як відважний і невтомний працівник і, як такий, був у 1928-30 рр. кандидатом на референта пропаганди в Крайовій Команді УВО.

Коли поляки заборонили організувати "Сокіл", "Луг" і "Пласт", Петро виступив з ініціятивою творити по всіх селах спортивні гуртки відбиванки і цей вид спорту став справді масовим, а під його покриш­кою продовжувалася організаційна і вишкільна праця з сільською молоддю. А взимі організував "лещатарів", себто лижв'ярів.

Також з ініціятиви і за стараннями Петра Саноцького зимою 1934/35 р. започатковано в Сокальщині "Сільський університет", систематичні навчальні курси з обсягу найпотрібніших для українського слухача галузей знання. Душею курсів був наш "Орел Сизокрилий", як один з найбільш працьовитих викладачів, серед яких треба згадати покійних уже — Володимира Покотила, Любомира Олексина, д-ра О. Лева і ін. Також на всіх численних культурно-освітніх і національних імпрезах по читальнях "Просвіти" з доповідями і святковими рефератами найчас­тіше виступав невтомний Петро Саноцький.

Нічого дивного, що польська поліція "взяла на око" нашого Петра і ніколи не випускала його з-під своєї "опіки". Як тільки Петро приїздив зі Львова до Сокаля, або з Сокаля до Тартакова, негайно починали крутитися довкола нього поліційні "хатраки" (агенти в цивільному), а не раз таки прямо на вулиці робили з ним допит. Доводилося Петрові побувати в поліційних арештах і в слідчій тюрмі, але щасливим збігом обставин він вийшов на волю. Попав був теж до концтабору в Березі Картузькій, але на інтервенцію професора юридичних наук Львівсь­кого університету по 4 тижнях його випустили.

Я не є певний, чи був Петро Саноцький формально членом ОУН і чи займав якісь відповідальні пости в організації. Але знаю, що він був завжди в дружніх взаєминах з провідними членами ОУН в Сокальщині, зокрема з довголітнім провідником сл. п. Іваном Климовим-Леґендою, і все, що він робив чи плянував, робив у повному порозумінні та у співпраці з проводом Організації.

Вибух німецько-московської війни приніс Петрові дуже важкий удар. Першого ж дня війни, 22 червня 1941 р., п'яні німецькі солдати, громлячи Тартаків, застрелили, серед багатьох інших невинних жертв, матір і сестру Петра, які так багато допомогли йому в його праці та студіях. Цей жорстокий і безглуздий удар долі був одною з причин того, що в час поновної навали більшовиків на західні українські землі у 1944 р. Петро не дуже рвався відступати за німцями на захід. Дивне це, але правдиве, що він, подібно як чимало інших, був схильний вірити "віщуванню" відомого стигматика "Гавриїла" Навроцького (інш> вірили Насті Волошин), що, мовляв, більшовики "не прийдуть до Львова". Все таки, копи дальше перебування під московською окупацією стало нестерпне, д-р Петро Саноцький подався на захід, маючи в пляні про-дістатися до свого кузена в Ярославщині; в дорозі він попався в руки польських терористів і загинув з підлої ворожої руки. Це сталося, мабуть, зимою 1944/45 р.

Так передчасно урвався літ незабутнього нашого друга Петра Саноцького, "Орла Сизокрилого", відданого Україні громадянина — патріота, організатора, виховника. Хай цих кілька слів будуть тради­ційною грудкою землі на його невідому могилу...

Гомін України, 2 серпня 1969.
Самуїл Гук

Гук С. Орел сизокрилий //Надбужанщина: історико-мемуарний збірник . Т.1.- Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто: Об’єднання Надбужанців, 1986.-С.839-842.

Вшанували славного сина Тартакова

Петро Саноцький - уродженецьТартакова. Націоналіст, видатна постать Сокальщини, доктор теології та права. Був організатором і душею української молоді в Сокалі. У гімназії організував товариства "Пласт" і "Сокіл", по селах повіту читав лекції. А також на наших теренах був засновником відбиванки.

"Орел Сизокрилий" - один із журналістських псевдонімів Петра Саноцького. На початку війни залишився самотнім (його маму і сестру розстріляли фашисти). У Тартакові його добре знали і шанували усі. І час свій, і любов свою він віддавав дітям, організував Захоронку в селі, і поки не було Cестер-служебниць, сам виховував діточок-сиріт. Читав їм улюблений "Дзвіночок", організовував забави, вчив з ними вірші, розповідав притчі, оповідання.

У Тартаківській школі ведеться пошукова робота, нам хочеться більше дізнатися про цю людину. Вчителі працюють в архівах, листуємося з мешканцями Волосткова, бо саме там його востаннє бачили живим. Учні доглядають за могилою Петра Саноцького.

Його ім'я із честю носить Тартаківська школа, де 9 лютого 2014 року відбулися урочистості з нагоди 110 річниці від Дня народження "Орла Сизокрилого". Розпочалися панахидою, яку відслужив настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці отець-декан Богдан Лилик.

Голова районної ради Ігор Дацюк розповів про життєвий шлях, громадське та політичне життя Петра Саноцького. Слово також мали тренер Сокальської спортивної школи "Соколяни" Роман Новацький, голова літературно-мистецького об'єднання "Колос" Володимир Полянчук, начальник відділу освіти Роман Монастирський, депутат районної ради Орест Пурський, директор школи Сергій Порташ, сільський голова Степан Орловський.

З нагоди цієї визначної дати учні школи та учасники художньої самодіяльності Народного дому с. Тартаків підготували концерт, який відображав найяскравіші моменти життя Петра Саноцького. До урочистостей приєдналися громада села, учні, педагогічний колектив.

У приміщенні спортивного залу Тартаківської ЗШ І-ІІІ ступенів відбувся турнір з волейболу між командами "Сокіл" і "Соколята". Суддівська колегія (головний суддя Роман Новацький, помічники Ярослав Токаж, Олег Кошлай) зафіксувала перемогу команди "Сокіл" з рахунком 2:1. Волейболісти нагороджені грамотами.

Урочистості закінчилися хвилиною мовчання та покладанням вінків до пам'ятника та могили Петра Саноцького. Патріоти не вмирають, вони живуть з нами, живуть у нашій пам'яті.

Сергій ПОРТАШ,
директор Тартаківської ЗШ І-ІІІ ступенів.

Порташ С. Вшанували славного сина Тартакова: [Петра Саноцького] /Сергій Порташ //Голос з-над Бугу.-2014.-27 лют.(№15-16).С.6.