СВЯТО СТРІТЕННЯ

24.02 в народі відзначали покровителя тварин Власа (Уласа). В Київській Русі ще з дохристиянських часів згадували його попередника Велеса, Волоса, як „скотья Бога". За християнським календарем це день святого мученика Власія, Севастійського єпископа (IV ст.) Ніс свої подвиги в дикій пустелі серед звірів, яких зцілював, а вчас гоніння на християн, призвав їх до терпіння. Коли його хотіли потопити, то він перейшов озеро, як по твердій поверхні. Упокоївся у 316 р. З давніх давен на іконах св. Власій зображався на коні серед інших коней та зелених полів. І це означало, що мученик переш за все покровительствує домашнім тваринам. Тому здавна селяни в цей день замовляли в своїх дворах молебні, кропили худобу свяченою водою та вносили ікони в загорожі.
На Власа люди варили борщ „з кісткою", щоб велася худоба та казали, що це пора останніх сильних морозів.
Останній перед Великим постом тиждень називали Масляною (інші локальні назви Масниця, Запусти, Колодій, Заговини, Сирний тощо), коли в основному готували страви з сиру, масла, сметани, молока. Це, як правило, були вареники, пиріжки, млинці.
Протягом Масляної проводились різноманітні обряди, гостини, гуляння. Молодь, приміром, в складчину влаштовувала вечорниці, де під час гулянь "для науки" прив'язували колодки-поліна тим парубкам і дівчатам, які не одружилися в попередні м'ясниці. Щоб відкупитись від молодіжної громади "винуватці" ставили магорича.
Заміжні жінки влаштовували складніший обряд, під час якого одна з них імітувала народження Колодія (ним було звичайне поліно), якому давали ім'я, справляли родини, хрестини, а в кінці імітували поховання і спалення. Весь обряд пов'язувався із спалюванням зображення Зими, супроводжувався ряженням, як елементу сміхової культури.
В інших регіонах наряджали таким чином "стару бабу", з якою всі танцювали, а потім проводжали з хати в сіни, а звідти заводили перевдягненого "старого дідуся", що символізувало проводи Масляної і зустріч Посту: "Масляна, Масляна, яка ти мала, - якби ж тебе сім неділь, а посту одна", - жартували люди.
Готуючись до Великого посту, в останній день Масляної годилося йти до родичів і сусідів та просити прощення за провини, бо постування передбачало не стільки обмеження в їжі (не їли м'ясного, молочного, риби та яєць), скільки духовне очищення і примирення. Тому цей день ще називали Пущенням.
Перед початком Посту також поминали померлих (т.зв. "зимові діди"), залишаючи на ніч на столі вареники та ритуальне коливо (яке, інколи, іменували ще "страшною четвертою кутею"), що загалом мало полегшити прихід весни.
В перший день Великого посту жінки ретельно вимивали від скоромного весь посуд та пекли на воді пісні коржі - "жиляники", щоб строго розпочати піст відповідною їжею. Чоловіки ж, щоб "полегшити" перехід до пісної їжі в понеділок-полоскозуб йшли в гості "полоскати зуби" від сиру і масла. Робили, щоправда, цю "процедуру" горілкою, але закушували прісними коржами та картоплею в лушпинні, кажучи приповідку: "Не завжди котові Масляна". Розпочинався новий відповідальний життєвий цикл, але всі вже відчували наближення весни, адже знали: "Не до Різдва йде, а до Великодня".

Слід сказати, що одним із найбільших свят періоду М'ясниць (та й взагалі лютого) було Стрітення (15.02), яке подекуди йменували ще дохристиянськими назвами "зимобор" або "громовище". В цей день, вважалося, зима з літом зустрічається й бореться. І хоча ще лежав сніг та вертались морози, все ж люди знали, що "Лютневий сніг весною пахне".
Віруючі намагалися обов'язково відвідувати церкву, де в цей день відбувалася урочиста служба Божа та освячення води й свічок. Саме ж свято Стрітення вперше було встановлено церквою у Візантії після Ефеського собору 431 р. Тоді ж була сформована й відповідна іконографічна традиція. На іконах "Стрітення" зображали Марію з Ісусом-немовлям на руках та Іосифа з голубами, які на 40-й день після народження Спасителя принесли до Храму жертву очищення. Поряд також були зображені пророчиця Анна та праведний старець Симеон, якому було пророчено, що він помре, лише побачивши, стрітивши Месію. Ця подія символізувала зустріч старого і нового заповітів, двох основних ідей стосовно природи Бога.
Свято Стрітення, основане на події з життя Ісуса Христа, яку записав Євангеліст Лука. Згідно закону Мойсея жінки, які народжували первістків хлопчиків не сміли впродовж 40 днів входить до храму. Вони вважались нечистими і мали в цей період очиститися. Лише на 40-й день матір приходила до храму й складала жертву очищення. Багаті жінки приносили ягня й голуба чи горлицю, а бідні двох голубів або пару горлиць. І хоча Пречиста діва Марія не була зобов'язана чинити обряд очищення, вона все ж виконала його і пожертвувала двох горлиць. В цей же день над первістком годилося чинити обряд пожертвування Богові і його викуплення. І досить символічно, що Ісус Христос, який мав освятити й викупити всіх людей, Сам дозволяє бути посвяченим Богові і викупленим: „Предвічний Бог, що колись на Синфї дав закон Мойсеєві, сьогодні з'являється як дитя. Як Творець закону Він виповняє закон, і за законом приноситься до храму і дається старцеві..."
Прийняв Богомладенця в Єрусалимському храмі старець на ім'я Симеон, поблагословив і мовив: „Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом твоїм із миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами..."
В цей день Богослужіння в храмах відбуваються досить урочисто з піднесеними піснеспівами, які ще в VII - IX ст. створили Андрій Критський, Кузьма Маіумський, Іоан Дамаскін, Йосиф Студит та інші святителі. Виголошується величальний святковий тропар: „Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяяло Сонце правди..."
На українських землях християнський сенс свята було скориговано в руслі аграрної обрядовості: "Старе відходить - нове настає", "Зима з весною зустрічається". Хоча в православних церквах України ікони "Стрітення" (найраніші з яких датуються ХV - XVІ ст.) вважаються обов'язковим елементом іконостасів, чого не можна сказати про інші християнські конфесії (протестантизм, католицтво).
Освячена цього дня свічка називалася "стрітенською", "громницею", "громовою" і запалювалась в непогоду для захисту оселі від блискавки й грому. Нею обкурювали оселю й худобу та давали в руки вмираючій людині, коли читали відхідну молитву. Стрітенською водою й замовляннями лікували пристріт, навроки. Окроплювали нею худобу, бджіл, тих, хто вирушав у далеку дорогу (чумаків), йшов на війну, примовляючи: "Боже тебе збережи" та „Боже тобі поможи".
Завбачливі господарі цього дня спостерігали за погодою: ясний і тихий день - буде добрий урожай і багато меду, іній - добра картопля і гречка. Казали: "Коли на Громницю півень нап'ється водиці, то на Юрія (6.05) віл не напасеться травиці", - тобто, при відлизі пізно зійде "паша" для худоби.

Матеріал використано із http://diaspora.ukrinform.com/traditions-striten.shtml

Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського