Чернявська Марія Сафатівна

Поезія для мене є рятівною ниткою Аріадни, котра показує єдину світлу дорогу у спокійний чи неспокійний, але завжди очікуваний новий день. Так хочеться звичайного земного жіночого щастя. Вірю у щирість людських сердець, доброту намірів у душі, всеперемагаючу силу Любові.

Ці Зорини душі над усе нам потрібні саме сьогодні, коли відлік добра іде на хвилини. Що нас усіх чекає?

Педагогічний стаж 25 років. вже срібним став і сімейний, стають дорослими сини. Але ще потрібно іти вперед, шукати свою істину, писати про пережите, прислухатися до голосу серця, до щирих помислів друзів-однодумців...

УСЕ МИНА

Життєві обрії розлогі,
У плині літ летять роки,-
В глибоких душевних облогах
В мовчанні фіксую узори руки.

Так западає все в серце,
Так все мережить чоло.
Знаю свої стежини,
Все, що по них перейшло.

Нелегкий шлях своєї зірки,
Здається, я вже віднайшла
І хочу спокою я тільки.
Віддала все, не плачу я .

Серце, злітай в чистім сяйві,
Долю синам освіти.
Все, що нажила – не зайве,
Боже, мене збережи.

Хочу так теплого сонця.
Думка втіка в тихий рай.
Не зачиню ще віконця,
Боже, здоров’я лиш дай.

Злагоди хочу і згоди,
Мудрість від мене хай йде.
У біоритмі природи
Ніч у плащі прийде.

Усе мина, нелегко переходить
Чарівних років літо золоте,
І осінь так близенько ходить,-
Розчахне серце і зима ввійде.

ЗИМОВА ЛЮБОВ

В високім небі – ніч прозора,
А місяць дивиться довкола.
Вагається – куди котитись?
Чи краще на закоханих дивитись?

А зимова любов – палка, мов вогонь,
Мов зірка вечірня – яскрава.
Я буду тулитись до дужих долонь,
Щоб в серці не згасла любава.

Розбудив цілунок тишу,
Що замерзла на морозі,
І сніжок узори пише
Про кохання при дорозі.

ВІЩИЙ СОН

Пам’яті дорогої матусі
Присвячую

Стояла ніч осіння,
Чорна й хижа.
Молилась, просила: ”Мамо, вижий!”

В пекельній хвилі сну,
До карих вишень у саду
Свої уста я притуляла.
Із тесаної хати, мов з труни,
В марудну ніч я руки простягала.
Той віщий сон приніс таки
мені нещастя.
Запікся біль на маминих вустах -
причастям.

І місяць холодний, в придачу,
Розпалював розпачем скроні.
Світанок в пекучих сльозах
На грудях склав долоні.