багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати,
завітавши на сторінку
Творчість наших читачів
Демендєєва Тетяна Юріївна
Народилася в 1979 році в м. Червонограді. У 1996 році закінчила
Червоноградську ЗОСШ № 11.
В 11 років почала писати вірші. Тематика віршів – „інтимна лірика”. Пише музику
на свої тексти.
Має бухгалтерську та бібліотечну освіту. З 2000 року працює в Сокальській районній
бібліотеці для дітей.
***
Як я люблю оці дощі сумні,
І байдуже весняні, чи осінні.
Сердитий вітру гул десь у трубі,
Природи сум і крапель плюскотіння.
По підвіконню краплі б”ють у такт,
В калюжах сіре небо і будинки.
Ти подивись лишень на цю красу,
Послухай спів дощу хоча б хвилинку.
І вмить почуєш в музиці дощу,
Природи сум і серця мого плач,
І ще люблю і все тобі рощу,
Та й ти мені любов мою пробач.
25.02.97.
***
Ні, я не прошу ніжних поцілунків,
Ані гарячих пестощів твоїх,
Бо стільки було тих гіркущих трунків,
І стільки сліз вже вилилось моїх.
Ти дай мені лише тепло обіймів,
Від ніжних слів, щоб закрутилась голова
І ми полинем в вись, бо там ми вільні,
Там поєднає нас любов жива.
* * *
Відпусти мене, мій милий, я благаю.
В мою печаль, у тугу, в самоту,
В мій світ, у мрії, до мойого раю,
Бо тільки там спокійно я живу.
Бо тільки там здійсниться нездійснене,
Там є моя намріяна любов,
Там моє серце б”ється, як шалене,
Я на вершині щастя знов і знов.
Там жовта осінь ніжно обіймає,
І срібні зими не такі вже й злі,
Впусти мене, якщо мене кохаєш,
Так буде легше жити на землі.
20.02.01.
***
Такі короткі були щастя миті,
І зі страждань суцільних все життя,
О так іду, бреду по цьому світі,
В надії, Що знайду правдиві почуття.
І що засвітить сонце ясним світлом,
Щоб морок ночі лагідно покрив,
Щоб не сама ходила я цим світом,
Щоб хтось мене безтямно полюбив.
Не хочу я в дарунок, зірки з неба,
А тільки ніжності, обіймів і тепла,
Ні золота, ніж срібла теж не треба,
А тільки, щоб бажаною була.
10.08.02. (Ломянки. Польща)
***
Нарешті ти покинув мої мрії,
І канув в лету мій щасливий сон.
Нарешті зникли смуток і надії,
І спомини про ніжних рук полон.
Я буду знов спокійна й одинока,
Забувши все по течії пливти.
На серці рана лишиться глибока,
І біль за тим чого вже не знайти.
30.09.02.
***
Не треба слів. Хай буде тишина.
Хай зникне все. І хай все почорніє.
У серці сум. Спустошеність. Війна.
І ледве промінь сонця там жевріє.
Не треба снів. Хай буде пустота.
Бездонна чорнота. Моя відсутність.
Душа в сльозах. Зі мною самота
І як ніколи чую я її присутність.
Не треба днів. Хай буде тільки ніч.
Без зір. Без місяця і без самого неба.
Змахну крильми. Торкнуся твоїх віч...
Без дотику. Без подиху. Без тебе.
06.11.02.
***
Страждання – не моя стихія.
Любов – нездоланний кордон.
Щаслива мить – слабка надія.
Життя – незрозумілий сон.
Цвіла любов – мороз знівечив,
А щастя – снігом замело.
Страждання обіймало плечі,
А я прогнала і його.
Живу, не мрію, а живу.
За хвіст тримаючи надію.
Любов і щастя не зову.
Холодним снігом їх завію.
14.01.03.
Гімн життю.
Тільки б жити, жити, жити,
Радісно чи слізно все одно,
Мучитись, любити і творити,
Зашивать життєве полотно.
Й до останку залпом пити,
Шум дерев, повітря і тепло,
Тільки б жити, жити, жити,
Як би тяжко серцю не було.
21.02.03.
***
Бешкетник вітер зачепив волосся,
А я подумала, що це можливо ти,
Та ні, не ти, щось знову наплелося,
Тобі ж мене ніколи не знайти.
Бо я втекла від тебе на край світу,
Та от біда, від себе не втечу.
Знов відчуваю ніжний дотик вітру...
Й твоє ім”я тихенько шепочу.
20.05.03.
***
Я зустрічей з тобою не шукаю,
Бо й так душа, від спогадів болить.
І я невидима, я привид, я зникаю,
Я у грозу той грім, що не гримить.
Я білий сніг, що щоб від тепла розтанув,
Я срібний дощ той що із крапель – сліз.
Мене нема, я в невідомість кану,
Стрілою смутку пройнята на скрізь.
11.06.03. ( Сокаль )
Слово про любов
Тепер я знаю, що таке любов!
Безцільне блудження самотньо світом
Це холод рук і фальш цілунків знов.
Це оберемок слів, що кинуті за вітром.
Це збайдужілість пристрасних очей,
І згірклі полинові мої мрії.
Це тихий сум недоспаних ночей,
І холод нових ранків без надії.
Це я без тебе – спорожнілий сад,
В який ніколи не повернуть весни.
Це я без тебе – днів безбарвних ряд,
Це Фенікс, що ніколи не воскресне.
29.07.03 ( Сокаль )
Безсоння.
І знову чорний ліс безсоння
Переді мною став собі й стоїть
Тепер вже й сів собі на підвіконня,
І злізно посміхається й кричить.
Кричить про те, що думати про тебе,
Не перестану зараз і повік.
Що я без тебе, як зірок, небо,
Як спорожнілі береги без рік.
А я безсило руки піднімаю,
Щоби його прогнати назавжди.
Вже сил нема ... вже ранок ... засинаю...
О сонце! Не вставай ще, підожди.
9.08.03 ( Сокаль )
