багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати,
завітавши на сторінку
Творчість наших читачів
Родічева Наталія Геннадіївна
Народилася в 1983 р. в м. Сокалі. У 2000 р. закінчила ЗОСШ №3
і вступила до Львівського державного університету на факультет журналістики.
З 8 років пише вірші та прозу. Авторка збірки віршів для дітей „Зранку хочеться
поспати”: Кобзар., 1999 р. Друкувалася у альманасі „Соколиний край”№1.,2001р.
З 2004 р працює в Сокальській районній бібліотеці для дітей. Займається перекладами
з англійської, німецької і російської мов. Пише музику на свої тексти.
***
Пожовклий папір
З'їдає твоя запальничка.
Зелені вірші складаю я знову і знову.
Ти спалюєш їх,
Як спалив недочитану книжку.
Ведеш із собою
Якісь непотрібні розмови.
Холодний ставок
Тебе ніжно і гарно обійме.
Торкнеться вода
До спраглих тремтячих вуст.
Гарячий вогонь
Приголубить тебе і зігріє.
І в серці розтопиться лід.
І тоді я напевно знайду
Маленькі крижинки у ньому
І їх розтоплю я руками.
І буде у тебе тепер
Додаткова вода.
Я хочу, щоб завжди
Тебе обминали
Страждання і підлість,
Розлука, біль і біда.
І руки твої покладу
На свої я долоні.
Гарячим цілунком зігрію
Холодний ще подих твій.
І розпач сховався в душі десь,
А біль у скронях.
Чому ти хоч трошки
Ніколи не станеш мій?
Забутий жаль
Ще не осінь. Ще листя не моє.
Хтось виносить із дому щось своє.
Все сміття, що накопичилось за день,
І життя, що так повільно йде.
У багатстві, в бідності, в біді
Хтось завжди нещасним є в житті.
В колесі фортуни не біжить.
І боїться ночі, і не спить.
І шукає морок у зірках.
Бачить смерть в своїх жахливих снах.
І не має жалю до людей.
І завжди чомусь кудись іде.
Не боїться смутку, що в душі.
Не читає вже старі вірші.
Забуває шлях, яким прийшов.
Забуває тих, кого знайшов.
Не питає, не шукає знов
Вже забуту і покинуту любов.
І не мокне вранці під дощем.
Не розіб'є чиєсь серце вщент.
І не дивиться на небо уночі.
Забуває шлях, яким прийшов.
Забуває тих, кого знайшов.
Не питає, не шукає знов
Вже забуту і покинуту любов.
І не мокне вранці під дощем.
Не розіб'є чиєсь серце вщент.
І не дивиться на небо уночі.
Не ворожить більше по руці.
Він забув своїх товаришів.
Він забув, коли востаннє жив.
Він тепер існує, не живе.
Сумно лиш за вітром попливе.
І колись згадає може щось,
Та подумає, що це здалось.
Може хтось поплаче ще за ним.
Може й так, а може більше ні.
* * *
Мрії, мрії, як листочки на деревах.
Опадають наші мрії теплим щастям.
Я тобі сплету із них віночок, Тихо
по воді нехай пливе.
Сині-сині сни такі прозорі
Нетерплячі руки вже гортають.
І чогось для себе там шукають.
Все, що маю віддаю тобі.
Знає, знає місяць, що у небі,
Що мені нічого вже не треба.
Хочу лиш з тобою поруч бути.
Знаєш? Чуєш? Любиш?.
